Угоду між обома сторонами підписали 10 лютого 1593 року. З огляду на колорит і унікальність тексту угоГдя, приведемо її текст якомога повніше: "Я, Криштоф Косинський, на той час гетьман, і ми, сотники, атамани, все і рицарство війська запорозького, визнаваємо тим листом нашим, що ми, поза великі добродійства і ласки ясновельможного пана Костянтина княжати Острозького... які його милість нам всьому війську з милостивої ласки своєї панської показувати і багато доброго для нас чинити рачив, і ми, забувши те все, немалосми прикростей і шкод його милості самому і діткам його милості, слугам і підданим їх милості поробили і завинили; ласки їх милості до себе порушили, які-то всі виступки наші, за приниженими і старанними проханнями і за причиною багатьох людей відомих, будучи їх милість під П'яткою, то все з милостивої ласки своєї... не прагнучи пролиття крові нашої, нам відпустити рачили; для чого ми, все рицарство війська више менованого, тії всі кондиції, нам від їх милості княжати подані, і тут в листі нашому меновані, виконаємо, наперед обіцяємо і присягою своєю стверджуємо, що іж від тих часів, пана Косинського за атамана не мати і овшем на Україні зараз іншого, на те місце, не далі як за чотири тижні поставити...". Серед інших пунктів угоди були обіцянки козацтва слухатися розпорядження короля, не ходити на сусідні країни, не лежати в маєтках Острозьких і їхніх друзів, не приховувати втікачів від князя, повернути побрану по замках зброю та інше майно і "овшем їх милості служити".

А щоб умови не були порушені, то козацтво дало присягу: "Я, Криштоф Косинський, ми, сотники, атамани і все рицарство військо запорозьке один за одного і кожний з нас за себе присягаємо Пану Богу, в Трійці єдиному, який створив небо і землю на тому, що ми всі і кожний з нас зосібно, маємо і винні будемо тії всі кондиції, на тому листі нам подані і перелічені, їх милостям княжатам Острозьким, ціло і ненарушимо, не найдучи жадних причин до розрушення, здержати... так нам, Пане Боже, поможи! А якщо бисьми несправедливо присягали. Пане Боже, нас скарай кожним неприятелем нашим! І скарай нас, Пане Боже, на думах і на тілах, в тому і в пришлому віці! А для ліпшої певності і утвердження нашого вічного, той лист Я, Косинський, рукою власною підписав і печатку свою прикладаю, так само і ми всі військову печатку до того листа прикласти розказали, і, хто з нас писати вміли, на то есми руки свої підписали..."

Загалом, середньовічне мислення залишається для нас "невідомою землею". Навряд чи козаки, даючи присягу, були впевнені, що зможуть її повністю виконувати. Як їм вдавалося при порушенні подібних присяг обходити страх Божий, який, безумовно, у них жив, невідомо. Втім, можна вважати, що більшість пунктів угоди була висунута Острозьким про людське око, в даному випадку варшавське. Скажімо, вимога не ходити в сусідні землі, тобто на татар, турків і Москву, була не прийнятна ні для козаків, ні для українських магнатів. Головне смислове навантаження угоди полягало в обіцянці козаків не чіпати маєтків Острозьких і, при потребі, служити їм. Українським князям, особливо Острозьким і Вишневецьким, було невигідно ні знищувати козацтво, ні ставити його в жорстокі рамки вимог польського уряду. Козаки були потрібні їм і для захисту від нападів татар і для міжусобної боротьби, як резерв власних збройних сил. Для українських магнатів суть козацького питання полягала в тому, щоб спрямувати низове товариство у потрібне їм річище й повернути втрачений вплив на низове товариство.

Тому, перемігши козаків у бою, князь Острозький вважав це достатнім покаранням своєвольців. І після присяги всі обложені козаки були вільно відпущені. На прощання, щоб підкреслити свою всемогутність, Костянтин Острозький зажадав від Криштофа Косинського особистого вибачення. Той мусив при всьому війську впасти перед старим князем на коліна в сніг. Звичайно, для Косинського, шляхтича і козацького старшого, це було нечуване приниження. В Речі Посполитій, як власне, й у всій попередній історії України, не було прийнято плазувати перед можновладцями, в тому числі великими князями і королями. Але, будучи разом з усім товариством у безвихідному становищі, він пішов на цей символічний акт самоприниження. Це задовольнило честолюбство князя, і вчорашні противники розійшлися мирно.

Безрадісним було повернення козаків на Запорожжя. Втім, очевидно, вони не звинувачували Косинського в поразці. Може, дійшли до висновку про невинність його, а, може, нерозважливий виступ козаків з табору, який привів до поразки в битві, було здійснено без його дозволу Подальший розвиток подій переконує, що авторитет Косинського не похитнувся. Криштоф продовжував бути загальновизнаним лідером низового лицарства
Князь О. Вишневецький, як черкаський староста, з тривогою доповідав уряду про приготування Косинського до нових дій. Наміри козаків були невідомі князю і той переказував різні чутки. А саме, що Косинський збирається "вивернути до грунту все пограниччя і нас усіх витяти". Д для цього хоче злучитися з усіма ворогами Речі Посполитої - турками, татарами і росіянами, що він, мовляв, уже піддав московському царю все пограниччя. Зв'язок Косинського з