Після відпочинку на Запорожжі козаки цілком обгрунтовано сподівалися повернути собі втрачені під П'яткою позиції на волості. Власне, їхня поразка просто зупинила просування козацтва на Волинь, в цей заповідник шляхетського землеволодіння. Але козацькі своєвільства зовсім не вгамувалися на Подніпров'ї і Східному Поділлі. Уже тоді території успішної діяльності козацтва окреслилися досить чітко і визначилися давніми місцевими традиціями. Набагато пізніше територіальний розподіл сфер впливу козацтва і шляхти знайшов своє втілення в меткій козацькій приказці: "Знай, ляше, що по Случ, то наше". По річці Случ якраз проходив кордон між Київським і Волинським воєводствами.

Поняття "свавільства", як ми вже розглядали, визначалися зовсім не нападами козаків на шляхетські маєтки. Це було встановлення повної незалежності козацтва, як організації в цілому і кожного козака-господаря зокрема, від уряду, місцевої адміністрації та панського гніту. Тому, коли Вишневецький писав, що Косинський піддав московському царю "все пограниччя більш на сто миль", він мав на увазі реальний факт виходу Подніпров'я з-під державної влади. Вихід козаків з-під влади одного монарха - польського короля - Вишневецький трактував як перехід під владу іншого - московського царя. Середньовічне мислення не уявляло можливості існування великих територій, населених людьми, поза владою якогось господаря-монарха. І хоча за Косинського козаки не збирались міняти свого сюзерена, далекоглядний Вишневецький зміг точно визначити тенденції розвитку козацького руху. І коли за Богдана Хмельницького січове товариство вирішило розірвати з польським королем, то все насправді кінчилося тим, що козацтво само знайшло собі нового володаря.
Після поразки козаків під П'яткою О. Вишневецький намагався відновити свою колишню владу черкаського і канівського старости. Адже ще наприкінці 1591 року міста Черкаси й Канів склали присягу козацтву. Тобто, сфера влади Вишневецького ці роки обмежувалася тільки мурами міських замків. Однак досягнути успіхів князь не зміг і тому, почуваючи силу козацтва, був такий неспокійний. Зі свого боку запорожці, перепочивши і зібравшись із силами, вирішили для початку провчити саме Вишневецького. Вони мали рахунок до князя і за П'ятку, і за ще давніші образи. Вишневецький, як найближчий до Запорожжя урядовець, хоча й загравав з низовцями, однак завдавав їм і немало прикростей своїми поборами і непомірними митами з козацьких промислів.

У травні 1593 року Косинський вибрався з Низу в Черкаси. З передовим загоном він спокійно в'їхав до міста і зупинився у придорожній корчмі. Почували себе козаки впевнено і безпечно. І за це поплатилися. Вишневецький, який закрився в замку, підіслав до Косинського своїх служебників, і ті раптово напали на козаків. У тій короткій сутичці Косинський загинув.

Загибель Криштофа Косинського була несподіваною і тяжкою втратою для козацтва. Щоб помститися за його смерть, запорожці всіма своїми силами посунули на Черкаси. Вишневецький зрозумів, що тепер він опинився в безвихідній пастці, а тому змушений був піти на переговори, які закінчились його фактичною капітуляцією. Серед інших пунктів угоди козаки не забули і про свого нещасливого гетьмана. Було обумовлено право його родичів шукати управи на Вишневецького за нагле вбивство особи шляхетського стану.

По тому козаки здійснили похід на Київ, де також добилися вигідної для себе угоди з київським урядом. Успіх значний. Фактично козацтво узаконювало своє панування на Подніпров'ї, домовилось з місцевими урядовцями про більш-менш прийнятні умови співіснування обох сторін. І хоча це повністю суперечило вимогам Варшави про покарання свавільників, місцева влада змушена була поступитися. Київський біскуп Йосиф Верещинський виправдовував дії Вишневецького за поступку козацтву тим, що для розправи "сили ніякої не було", до того ж назрівала небезпека татарського нападу. Свої позиції козацтво закріпило тим, що дотримувалося головного пункту угоди з К. Острозьким - не зачіпало його особистих інтересів, чим забезпечило собі нейтралітет всесильного магната. Віднині, аж до весни 1596 року, Наддніпрянщина цілком перейшла в руки козацтва.

Невідомо, як би розвивалися події далі, та козаки повернули свою енергію проти турків і татар. Вони перестали активно діяти на волості, повертаючись до своїх осель тільки на відпочинок. Так, само по собі, без будь-якого насильства з боку влади завершилося перше козацьке повстання в Україні, яке прибрало назву - повстання Косинського. У більш широкому плані воно було тільки першим етапом великого козацького руху 1591 - 1596 років. Короткий і точний підсумок цим подіям дав польський хроніст Р. Гейденштейн: "Був то дуже важливий випадок, бо Косинський першим дав початок тим розрухам козацьким, які потім вибухнули під проводом Лободи і Наливайка".

Значення діяльності особисто Криштофа Косинського полягало в тому, що він зміг відобразити козацькі настрої й надати боротьбі козацтва досить організованих форм. Загибель загальновизнаного ватажка була великою втратою для козацтва. У наступні роки, коли козацький рух набрав набагато ширшого розмаху, він мав два великі недоліки, які в значній мірі визначали поразку. Перший - не було ідеологічного обгрунтування козацького руху. А другий - не знайшлося лідера, який би зміг своїм авторитетом об'єднати все бунтівне "лицарство". Можливо, що в майбутніх змаганнях за волю козацтву не вистачало фігури подібної саме до Криштофа Косинського.