Після відставки він очолив Українську спілку підприємців та промисловців і почав підготовку до президентської кампанії. Це був вірний крок. Він був “своїм” для великої армії “червоних директорів” і проросійські налаштованого населення. В той же самий час Кравчук для всіх був уособленням провальних реформ, надії на які чомусь не виправдалися. А на сході України Кравчук взагалі асоціювався з націоналістичним західним регіоном.

У біографічному контексті перемога Леоніда Кучми на президентських виборах 1994 р. не виглядає несподіванкою: він просто реалізував набуті навики – зібрав сильну команду “своїх”, розробив “план” та послідовно провів його у життя.

Період між 1994 та 1996 роком вважається позитивним періодом у президентській діяльності Леоніда Даниловича. Йому вдалося врешті-решт приборкати інфляцію, відбувся вступ до Ради Європи, укладено угоди з Євросоюзом та іншими міжнародними об’єднаннями. Його зусиллями було врегульовано надзвичайно складну проблему кримського сепаратизму. Завдяки ініціативі президента Верховна Рада України 28 червня 1996 року ухвалила довгоочікувану Конституцію України. Врятовано стратегічно важливу для України аерокосмічну галузь, яскравими успіхами якої стали проекти «Морський старт» і «Глобал Стар». Було введено нову національну валюту –гривню.

Однак вже у 1996 році багато хто міг помітити, що Кучма дуже не любить критику на свою адресу. У тому ж таки 1996 році в медійному просторі України вперше з часів перебудови знову з’явилася цензура.

Приватизація, яка у 1997-1999 роках стрімко проводилася, чомусь привнесла найбільшу вигоду лише приналежним особам до оточення президента. Так, зять Леоніда Кучми – Віктор Пінчук – став майже повністю контролювати металургійну промисловість України. За оцінками журнала “Forbes” на 2002 рік йому належало заводів і підприємств в Україні майже на 7 мільярдів доларів, водночас сума, яку він заплатив за приватизацію цього майна, не перевищувала 38 мільйонів доларів. Реальний ж дохід пересічного українця так і залишився одним з найнижчих у Європі та усьому світі.

Наприкінці 90-х років всі загальнонаціональні телеканали були підконтрольні людям Леоніда Кучми. 1+1, Інтер, та ТЕТ – контролювалися групою Медведчука-Суркіса, ICTV та частково СТБ – Пінчуком, Ера – Андрієм Деркачем.

Атмосфера страха проникла в усі засоби масової інформації, непідконтрольні президентським кланам.

Вбивство незалежного журналіста Георгія Гонгадзе, якому відрізали голову у вересні 2000 року, сколихнуло усю Україну. Наприкінці листопада того ж року колишній працівник охорони Леоніда Кучми, майор СБУ Микола Мельниченко, оприлюднив аудіозапис підслуханих ним розмов Кучми з міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченко, у яких президент ясно наказував Кравченку “…розібратися з Гонгадзе…” Весь світ став свідком нецензурних висловів Кучми по відношенню до багатьох політичних діячів України. Сам Мельниченко, якому вдалося втекти на Захід, у інтерв’ю радіо “Свобода” 30 грудня 2000 року стверджував, що “…в Україні немає більшого злочинця, ніж Леонід Кучма…”

“Касетний скандал” призвів до багатотисячних демонстрацій та заворушень у Києві у січні-березні 2001 року. Аудіозаписи Мельниченка свідчили про можливу причетність Кучми до автокатастрофи і загибелі голови Народного Руху України В’ячеслава Чорновола, про шалений тиск на ЗМІ перед президентськими виборами 1999 року, про санкціонування розкрадання російського газу в Україні. Кучма відкрито дозволяв Ігорю Бакаю (тодішньому голові “Нафтогазу України”) красти газ, але вимагав, щоб той взамін дав 200 мільйонів доларів на його передвиборчу кампанію 1999 року.

Леоніду Кучмі вдалося утриматися при владі після “касетного скандалу”. У 2001 році він навіть руками парламенту відправив у відставку прем’єр-міністра Віктора Ющенка, який хотів припинити грабунок багатств України президентськими кланами Суркіса-Медведчука, Пінчука-Тигипка, Януковича-Ахметова та посадив до в’язниці віце-прем’єра Юлію Тимошенко, яка хотіла навести порядок у енергетичній галузі.

Постать Леоніда Кучми неоднозначна. Яскрава зірка ракетобудування, прекрасний директор одного з найбільшого в Україні заводів у 70-х – 80-х і темний, напівкримінальний персонаж наприкінці 90-х – початку 2000-х років. Водночас реальну історію подій, які відбувалися не так давно в Україні ми зможемо побачити лише через деякий час…   
  

З ВИБОРЧОЇ ПРОГРАМИ Л.КУЧМИ 1994 РОКУ
  

Закон понад усе і один для всіх. Судова реформа. Президентські гарантії прав та свобод громадян. Попередження злочинів і невідворотність покарання.

Джерела прибутків – під контроль держави і народу. Викоренення корупції. Надійні гарантії тим, хто працює. Національна програма соціально економічного розвитку – основа суспільного договору. Її виміри: темпи економічного зростання – не менше 7% щороку, створення 1млн. нових робочих місць, збільшення реальних доходів населення у 1,6 раза, їх захист від інфляції. Випереджаюче зростання заробітної плати.

Адресну допомогу – соціально незахищеним. Соціальний захист безробітних. Компенсація знецінених заощаджень громадянам та ошуканим вкладникам. Професійна реабілітація. Зайнятість та пільги інвалідам. Пенсійна реформа: підвищення мінімального рівня пенсій, розмір пенсій – залежно від стажу і трудового внеску. Інтелекту нації – суспільну повагу та захищеність. Обов’язкова середня освіта, рівні можливості для безкоштовної вищої. Запровадження пільгового кредитування студентів. Підвищення зарплати вчителям, викладачам, науковцям. Зменшити податковий тягар. Спрощення податкової системи і суттєве зниження податків. П’ятирічний мораторій на зміни у податковому законодавстві. Захист платників податків. Стимулювати приватну ініціативу. Зміцнення середнього класу. Надійний захист приватної власності. Створення можливостей для кожного, хто хоче і може розпочати власну справу через мікрокредитування, іпотеку, пільгове оподаткування.

Промисловості, науці, технологіям – світовий рівень. Збільшення до 2% ВВП державного фінансування