місцеве керування. Спочатку нові органи влади очолили офіцери дислокованого в селі 8-го Сербського полку. В особі Махно вони знайшли серйозного суперника. З тих, хто приймав участь раніше в експропріаціях анархістів і молоді, що рветься в революцію, Нестор Іванович незабаром організував загін (Чорну гвардію), розпустив земську управу, сам очолив земство й оголосив себе комісаром Гуляйпільського району.
Гуляйпільський район під керівництвом Махно перетворився у вільну карликову державу. Його правитель розумів, що без підтримки селян влада довго не удержати, і вирішив негайно покінчити з поміщицьким землеволодінням.
До середини серпня в районі був зроблений облік кинутої поміщиками землі, що бігли, і інвентарю. 25 вересня Махно підписав декрет про націоналізацію землі і про розділ її між селянами. Після цього подібні рішення в Єкатеринославської губернії прийняли багато повітових з'їздів селян.
Спроба губернської влади навести порядок – роззброїти Чорну гвардію і залучити Махно до відповідальності – не удалася. Влада Тимчасового уряду в Гуляйполе ніколи не визнавалася. Місцеві селяни довго пам'ятали, що землю їм дав саме Махно.
Упродовж наступних чотирьох років він на чолі повстанського війська воював проти німецької армії, гетьмана Скоропадського, Білої армії, частин Антанти та Директорії. Махно укладав угоди з більшовиками, Симоном Петлюрою, Українською Галицькою Армією та отаманом Григор’євим і легко повертав зброю проти своїх союзників, а Григор’єва навіть убив. Він бився під чорним анархістським прапором і був нагороджений орденом червоного прапора, неодноразово визнавав радянську владу та зрікався її. Махно опанував цілий український Степ, а його кіннота і тачанки уславилися несподіваними та блискавичними рейдами. Анархізм Махна поєднував селянське прагнення жити на власній землі працею своїх рук, традиції козаччини і гайдамаччини та давню недовіру селянина до міста і держави.
Наприкінці 20-го року повстанці Махна допомогли більшовикам захопити Крим, і червона армія одразу розпочала бої проти свого союзника. За вісім місяців наступного року Махно втратив майже все своє військо. 28 серпня він на чолі сімдесяти семи вояків перейшов румунський кордон. А вже восени усі мешканці сіл навколо Гуляй-Поля були вивезені більшовиками до Сибіру.
У вересні 23-го року у Варшаві Махно був заарештований за звинуваченням у підготовці походу у Східну Галичину на допомогу українському руху, але виправданий судом. У квітні 25-го року він переїхав до Парижа. У власних тритомних спогадах про те, як «російська революція в Україні» перетворилася на «українську революцію», він називав своїм обов’язком українізацію анархізму. Нестор Махно помер у Парижі 15 липня 1934 року.