Реферат на тему:

Скоропадський Павло Петрович

(1873-1945)
гетьман України (1918)

Павло Петрович Скоропадський народився 3 травня 1873 року у Вісбадені в сім’ї повітового предводителя дворянства. Походив із славетного українського козацько-шляхетського роду, пов’язаного з родинами Апостолів, Бутовичів, Гамаліїв, Дуніних-Борковських, Кочубеїв, Миклашевських, Милорадовичів, Полуботків, Розумовських. Дитячі роки Павло Скоропадський провів у родинному маєтку в Тростянці на Полтавщині. Зростав серед книжок, старовинних портретів своїх пращурів, козацьких старшин, полковників, гетьмана Івана Скоропадського, Павла Полуботка, Данила Апостола, предметів української старовини, пов’язаних з козацьким минулим його роду. 1886 року Павло Скоропадський вступає до Петербурзького Пажеського корпусу, 1893 року закінчує його в чині корнета й стає командиром ескадрону кавалергардського полку. 1895 року стає полковим ад’ютантом цього полку, а 1895 року — поручиком. З квітня 1904 року Скоропадський бере участь у російсько-японській війні 1904—1905 років. Восени 1904 р. його призначають командиром сотні 2-го Читинського козачого полку Забайкальського козачого війська, згодом — ад’ютантом командувача російськими військами на Далекому Сході генерала Ліневича.

Під час війни Скоропадського нагороджено Георгіївською зброєю та багатьма орденами. У грудні 1905 року імператор Микола II призначив Скоропадського своїм флігель-ад’ютантом і водночас командиром 20-го драгунського полку. У 1912 році йому було присвоєно звання генерал-майора імператорського полку. Під час другої світової війни Скоропадський командував кавалерійською дивізією. 22 січня 1922 року призначений командиром 34-го корпусу, що стояв на території України. У травні 1917 року в Києві відбувся І Всеукраїнський військовий з’їзд, який прийняв рішення про створення української національної армії. У серпні 1917 року 34-й корпус перетворено на 1-й Український. У жовтні 1917 року Скоропадського на з’їзді вільного козацтва делегати від п’яти українських губерній і Кубані обирають отаманом Вільного козацтва. Після більшовицького перевороту в листопаді 1917 року Скоропадський зайняв позицію Центральної Ради і брав участь в організації оборони України від наступу більшовицьких військ під командуванням Є. Бош. Наприкінці року через незгоди з Секретаріатом Центральної Ради пішов у відставку. У січні 1918 року більшовики зайняли Київ, і Скоропадський переховується від арешту.

У березні 1918 року Центральна Рада повернулася у Київ. Скоропадський, незгодний з соціалістичним напрямком дій керівництва Центральної Ради, організовує опозиційну «Українську Народну Громаду» і за погодженням з Німеччиною, з якою Центральна Рада вступила в союз, здійснив переворот 29 квітня 1918 року. 29 квітня 1918 року Всеукраїнський з’їзд хліборобів проголосив Скоропадського гетьманом України і утворив Українську державу на чолі з ним, ліквідувавши Українську Народну Республіку.

За час правління Скоропадський прагнув зміцнити українську державність, запроваджував українські державні, культурні та наукові установи, вводив українську атрибутику, символіку. Водночас йому не вдалося подолати більшовицьку агітацію та опозиційні настрої в суспільстві, викликані автократичними методами правління гетьманської влади й невирішеністю аграрного питання. 14 листопада 1918 року, намагаючись зберегти владу, гетьман проголосив федерацію Української держави з майбутньою небільшовицькою Росією, що стало приводом до антигетьманського повстання 13 грудня, і в Києві було проголошено Директорію. Після повстання Скоропадський перебрався до Берліна, потім до Швейцарії, пізніше оселився у м. Ванзее поблизу Берліна. 1929 року бере участь в організації разом з В.Липинським «Українського союзу хліборобів-державників», пізніше —«Союзу гетьманців-державників». 1925 року засновує при Берлінському університеті Український науковий інститут.

Під час другої світової війни Скоропадський відстоює інтереси українців перед німецькою владою. Допоміг звільненню з німецьких концтаборів С.Бандери, А.Мельника, Я.Стецька, А.Левицького та ін. Наприкінці життя намагався згуртувати українські сили в діаспорі навколо «Союзу гетьманців-державни-ків». 16 квітня 1945 року під час бомбардування станції Платлінг поблизу Мюнхена був смертельно поранений і помер 26 квітня в шпиталі монастиря Меттен. Похований у місті Оберсдорфі в родинному склепі Скоропадських.

У день повалення Центральної Ради, 29 квітня 1918 року, Павло Скоропадський оголосив «Грамоту до всього українського народу». В ній говорилося, що, незважаючи на підтримку Німеччини та інших центральних держав, надїї на встановлення порядку і економічну відбудову не виправдалися, і далі проливається кров, чиняться грабунки й анархія, посилюється розруха й безробіття. Нова катастрофа насувається через неспроможність Центральної Ради, Генерального Секретаріату і Ради народних міністрів та їх місцевих органів до державного будівництва. «Як вірний син України, — звертався до народу Скоропадський, — я вирішив узяти на себе тимчасово всю повноту влади. Цією грамотою я оголошую себе Гетьманом усієї України». Замість розпущеної Центральної Ради гетьман оголосив про встановлення Української держави, яка грунтувалася на поєднанні монархічних, республіканських та диктаторських засад. Всі постанови і розпорядження урядів Центральної Ради та Тимчасового уряду Росії скасовувалися. Приватна власність оголошувалася фундаментом культури і цивілізації і відроджувалася повною мірою. Встановлювалася повна свобода купівлі-продажу землі. Підданим держави гарантувалися громадянські права та приватна власність. Відкривався простір торгівлі, приватному підприємництву та ініціативі. Гетьман обіцяв народу відновити порядок у державі, встановити законність, підтримувати авторитет влади, «не спиняючись ні перед якими крайніми мірами». Гетьман підписав також «Закони про тимчасовий державний устрій України».

Скасувавши запроваджені Центральною Радою націоналізацію великих маєтків та культурну автономію, гетьманський уряд ввів окрему категорію громадян-козаків, заможних селян, сподіваючись, що вони стануть соціальною опорою нової влади. Водночас гетьман прибрав собі великі повноваження: самому видавати закони, призначати кабінет міністрів, керувати зовнішньою політикою та військовими справами й бути верховним суддею. Щоправда, в Україні правила фактично окупаційна німецька влада, яка була зацікавлена у встановленні порядку хіба що задля того, щоб вивезти з України належні їй за угодою