Помер Федькович у 1888 р. у Чернівцях, де і похований.

Народився Юрій Федькович 8 серпня 1834 року на Буковині, в гуцульському селі Сторонці-Путилові.

Батько поета, Гординський де-Федькович, ополячений український шляхтич, був спочатку писарем, потім управителем польського маєтку, згодом деякий час поліційним суддею.

Мати, Анна Михайлівна Галицька, що походила з попівського роду, не вміла ні читати, ні писати і мало чим відрізнялась від селянки.

Малий Юрій ріс серед сільських дітей, серед простих гуцулів і тілом та духом навіки став селянином. Недарма, згодом Юрій Федькович нерідко зауважував: “Я... з роду попівського”.

У сім’ї не було згоди. Назвала мати новонародженого Юрієм, а батько із шляхетського принципу “дохрестив” його по-католицьки ще двома іменами: Осип і Домінік.

Грамоти Юрій набирався в сусідньому селі Киселиці, в сім’ї дядька Івана Гиницького, який наймав учителів для своїх дітей. Три роки (1842-1845) тут і два (1846-1848) в Чернівцях, у нижчій реальній школі з німецькою мовою навчання. Оце й вся освіта Федьковича.

По всій Буковині було оголошене воєнне становище. Подався чотирнадцятирічний хлопець у Молдавію, куди раніше втік від переслідування брат Іван.

У Молдавії Федькович провів понад три роки. Заробляв на чорний хліб то у землеміра, то в аптекаря. Багато читав, займався самоосвітою. Тут же почав складати свої перші вірші німецькою мовою. А коли восени 1852 р. повернувся на Буковину, його віддали у військо.

За недовгий час армійського постою в Чернівцях молодий поет познайомився з редактором німецької газети “Буковина”, письменником Ернстом Нейбауером.

Неждано-негаданно прийшло кохання Емілія, вродлива дочка Маротані, відповіла взаємністю. З трояндою, з мадонною порівнює її поет у ліричних присвятах. Та побратися не судилось: Федькович так і прожив усе життя неодруженим.

Наприкінці військової служби Федькович уже мав широку і добру письменницьку славу. 1862 року вийшла перша збірка його віршів – “Поезії Йосифа Федьковича”.

Понад 10 років промучився Федькович у війську. І повернувся додому хворим. Прибув у свій Сторонець-Путилів ранньою весною 1863 року. Застав дома тільки недужу матір. Сестри повмирали.

Хоч як домашні клопоти мучили Федьковича, він усе-таки встигає немало зробити в літературі. Тоді, у путивльський період творчості (1863-1872) Федькович написав десятки поезій, оповідання “Стефан Славич”, “Хто винен?”, “Стрілець”, “Три як рідні брати”, “Сафат Зінич”, “Опришок”, “Кобзар і жовніри”, комедію “Так вам треба!”, перший варіант драми “Довбуш”. З метою вивчення в школах рідної мови Федькович склав український “Буквар”, видав “Співанок для господарських діточок”. Багато творів почав, а не закінчив.

Юрій Федькович виконував на селі і значу громадську роботу. Був писарем, війтом, уповноваженим на суді знаками за громадські землі, шкільним інспектором Вижницького повіту. І всюди пристрасно, щиро заступався за народ. У 1867-1868 роках у Коломиї трьома випусками вийшла друга поетична збірка Федьковича.

У Федьковича постійно виникають конфлікти з представниками реакційної інтелігенції.

1872 р. стає редактором видавництва товариства “Просвіта” і виїжджає до Львова. А 1876 р. в Києві з’являються окремою книжкою його прозові твори “Повіти Осипа Федьковича”. 1885 рік – став редактором першої в Чернівцях української газети “Буковина” і керував нею до своїх останніх днів.

Останні роки свого життя прожив у злиднях і нестатках. В кінці 1887 р. організував народний хор у Чернівцях.

Помер поет 11 січня 1888 року в своєму редакторському кабінеті, де він жив і працював. Похований у Чернівцях.

Письменник-демократ давно мріяв навчати грамоти гуцульську малечу. І ось трапилася нагода: в 1869 році його призначено шкільним інспектором Вижницького повіту, де було всього сім початкових шкіл. Федьковичу пощастило відкрити ще стільки ж. Але навчання проводилося на низькому рівні: вчителі були малопідготовлені, підручники друкувалися церковнослов’янською мовою, важкою для розуміння учням. Федькович майже увесь час проводив у школах, їздячи від села до села. Бував на уроках, сам проводив їх, учителям давав корисні поради. Його заповітною мрією була перша школа з українською мовою навчання. Він уклав перший для цього регіону України “Буквар для господарських діточок”, “Вечерниці. Читанка для сільських людей”. Задумував написати підручники ще й з географії та історії, укласти збірники творів українських авторів і усної поезії.

Разом з рукописом “Буквар ...” до крайової консисторії подав і написану ним “Програму, як би найлучче сільські школи укладати можна”. І в своїй практичній діяльності на терені народної освіти, і в “Програмі...” Федькович відстоював передові для того часу педагогічні ідеї. Однак і “Буквар...” і “Програму” було відхилено. З дозволу консисторії в 1869 році вийшов “Співаник...”, а “Вечерниці” лише в 1873-му.

Педагогічна діяльність Федьковича викликала невдоволення в реакційних колах. На нього посипалися доноси, зводилися наклепи. Так, повітовий староста писав у консисторію, що “Федькович не має доброї слави, бо сторониться він іншого товариства, а має хворобливий нахил до тісних знань з найпростішою голотою”.

Діяльність і поведінка шкільного інспектора здалася урядовому загрозливого для цісарського дому. Федькович утратив посаду.

Мова прозових творів письменника така ж музична, барвиста, поетична, як і його ліричних та ліро-епічних. На ній виразно позначився вилив усної народної творчості: використання пестливої форми, постійних епітетів, тавтологічних зворотів, поетичних звертань тощо. Настрої та переживання дійових осіб нерідко передаються через введення в текст прислів’їв, приказок, пісенних рядків, жартівливих і дотепних висловів, характерних для розмовної – побутової мови. Такими є основні особливості Федьковичевих оповідань та повістей.

Буковинський письменник Ю.Федькович брав активну участь у творенні дитячої літератури. Його перу належать написані за фольклорними мотивами казки, що сатирично зображували панів, висміювали різні