вади людей (“Чортівська бочка”), дотепні байки (“Горда качка”, “Медвідь на пасіці”), сміховинки (“По щирості”). Під назвою “Бідолашка” Федькович дав своє прочитання чудової казки В.Гауса “Маленький Мук”. Він провадив широку просвітницьку діяльність на Буковині, підготував “Буквар”, кілька читанок, написав цілу низку дитячих поезій: “Вороний”, “До школи”, “Учіться”. Ю.Федькович гаряче закликав дітей до науки (“Та ще й яке диво буде, Що з мужика будуть люди”).
Ю.Федькович ще й казкар. Його казки “Золота кісочка”, “Голодний чорт”, “Від чого море солоне?” тощо. Подібні до народних, тільки більші за обсягом. але за елементами фольклористики вони не поступаються народним. А крім казок, видатний прозаїк писав п’єси та веселі повісті й фрашки – гумористичні твори типу жартівливої бувальщини – та придибанки, тобто анекдоти.
З творчістю Юрія Федьковича в українську прозу прийшли простота розповіді, колоритність мови, широкий психологізм у поєднанні із задушевним ліризмом. Його образи гордих гуцулів і досі є окрасою нашої прози. Високе звання народного поета він завоював тому, що висловив мрії та поривання свого народу, правдиво й образно змалював життя гуцулів зрозумілою для них мовою. Максим Рильський писав, що “до появи Івана Франка не знали західноукраїнські землі такого сильного поета, як Юрій Федькович”. Твори Юрія Федьковича увійшли до скарбниці світової літератури, що робить честь українському письменництву.
Закінчується огляд життєдіяльності неповторного співця буковинського краю, наведемо освічення Юрія Федьковича в любові до України: “Я, наш рід цілим серцем люблю, і душа моя віщує, що його велика доля жде”. Наш народ на цю любов відповів любов’ю, яка не згасає і нині.