Наступною темою для розгляду у даній роботі є небанківські фінансові установи. Фактично – це заклади, що не є банками, але здійснюють певні фінансові операції. Вони діють на основі відповідних нормативно-правових актів, але без ліцензії, що дає право на діяльність, притаманну лише банківським установам. Тобто небанківські установи в Україні не мають права приймати депозитні вклади та вести поточні рахунки клієнтів згідно із законом “Про банки і банківську діяльність”, ст. . Однак, разом з тим, такі установи мають дещо спільне з банками:

- функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, у секторі опосередкованого фінансування;

- формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов’язання, які менш ліквідні, ніж зобов’язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;

- розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов’язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб’єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш ризиковані, ніж активи банків.

Оскільки, згідно із законодавством, діяльність небанківських фінансових устканов не зачіпає процесу створення депозитів, залучення коштів здійснюється двома способами: на договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій). Звідси всі ці посередники поділяються: на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо. Серед договірних фінансових посередників за видами послуг, які вони надають своїм кредиторам можна виокремити:

- страхові компанії;

- пенсійні фонди;

- ломбарди;

- лізингові компанії;

- факторингові компанії.

У свою чергу інвестиційні фінансові посередники поділяються на:

- інвестиційні фонди;

- фінансові компанії;

- кредитні товариства, спілки то що.

Рис. . Структура системи небанківських фінансових установ України.

Зробимо загальний огляд договірних фінансових посередників.

Страхові компанії – це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг, їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юридичними і фізичними особами (через продаж страхових полісів) спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків).

Пенсійні фонди – це спеціалізовані фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку.

Ломбарди – фінансовий посередник, що спеціалізується на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна.

Лізингові компанії – фінансові посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів, обладнання, машин тощо) та передачі їх в оренду фірмам-орендарям для використання у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку.

Факторингові компанії (фактори) – фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Наступним кроком, розглянемо інвестиційні фінансові посередники.

Інвестиційні фонди – це фінансові посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій та в державні цінні папери.

Фінансові компанії мають ту характерну особливість, що мобілізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом (через продаж своїх цінних паперів) кошти направляють у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення.

Кредитні кооперативи (товариства, спілки) – це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності. Гроші та кредит: Підручник. За заг. ред.: М.І.Савлука. — К. :КНЕУ, 2002. — с. —467.

У цій роботі розглянуті загальні риси та принципи роботи фінансової системи держави. Для даної сфери української держави, характерні стан формування, розвитку, відсутність сталості. Очевидно, що це, також, є відображенням загального кризового стану економіки України. Варто сказати, що період становлення банківської системи в нашій державі ще досить короткий і почався із набуттям нею незалежності у 1991 р. Загальними рисами у процесі формування фінансової системи пострадянської України була децентралізація, утворення та формування недержавних фінансових установ, зменшення рівня контролю над ними з боку держави. Розглядаючи структуру фінансової, зокрема, банківської системи нашої держави, можна зробити висновок про її відповідність загальноприйнятим європейським моделям, як приклад – схожість системи універсальних комерційних банків України та Німеччини. Відповідно, подальший розвиток фінансової системи, пов’язаний і потребує стабілізації загальноекономічного становища держави, утворення середнього класу громадян, зростання рівня доходів населення України.

Перелік використаних джерел і літератури

1. Бутусова Т. Впереди – дефолт. // Газета “Сегодня”, 17 августа 1998 года, № .

2. Гроші та кредит: Підручник. За заг. ред.: М.І.Савлука. — К. :КНЕУ, 2002.

3. Закон України “Про банки і банківську діяльність”. Відомості Верховної Ради України від 09.02.2001 - 2001 р., № 5, стаття 30.

4. Закон України “Про Національний банк України”. Відомості Верховної Ради України від 23.07.1999 - 1999 р., № 29, стаття .

5. Карманов Є.В. Банківське право України: Навчальний посібник. — Харків: Консул, 2000.

6. Костюченко О.А. Банківське