Цінний папір – документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери. Кожен цінний папір має різне призначення, доходність, ризик, можливість вільного обертання і т.д.

Чинне законодавство визначає певний цінних паперів, які мають обіг на території України, так зокрема Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 року № 1201-XII, з подальшими змінами та доповненнями, передбачає наступні види цінних паперів :

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

Як видно з даного переліку цінних паперів, цей перелік є досить обмежений в порівнянні з тим різномаїттям цінних паперів, що обертаються в інших країнах, зокрема у Європейській Співдружності, США (так, в перелік не включені товарні цінні папери – накладні, коносаменти, складські сертифікати; деривативні цінні папери – фінансові ф’ючерси, опціони, форварди, свопи; бенефіціарні цінні папери – інвестиційні та ссудні трасти та інш.)

1.2 Процес портфельного інвестування та його складові елементи

Інвестиційний процес являє собою прийняття інвестором рішення відносно конкретних цінних паперів, в які вкладаються інвестиції, обсяги та строки інвестування.

Розрізняють наступні етапи інвестиційного процесу :

1.

2.

3.

4.

5.

При виборі інвестиційної політики необхідно визначити цілі інвестора і обсяг коштів, що інвестуються. Для того, щоб комбінувати різні типи інвестиційних інструментів у відповідності з власним відношенням до риску і доходності, інвестор повинен чітко уявляти ідею формування і керування інвестиційним портфелем. Даний етап, як правило, завершується вибором потенціальних видів фінансових автивів (цінних паперів), які будуть включені до інвестиційного портфелю.

Аналіз ринку цінних паперів визначає вивчення окремих видів цінних паперів для формування ефективного інвестиційного портфелю. Однією з цілей даного аналізу являється визначення тих цінних паперів, які являються невірно оціненими в даний момент. На практиці застосовується велика кількість підходів до цінних паперів, основні з них відносяться до двох напрямків : фундаментального і технічного аналізів. Також на цьому етапі інвестор може визначитись з тією галуззю економіки, куди будуть вкладені кошти, і яка має перспективи розвитку.

Формування портфелю цінних паперів включає визначення конкретних інвестиційних інструментів (активів) для вкладення коштів, а також пропорцій розподілу капіталу, що інвестується, між активами. На даному етапі інвестор зутрічається з такими проблемами як селективність, вибір часу операцій і диверсифікація. Під селективністю (мікропрогнозуванням) розуміється аналіз цінних паперів і зв’язане з ним прогнозування динаміки цін окремих видів цінних паперів. Вибір часу операцій (макропрогнозування) включає прогнозування тенденцій зміни рівня цін на акції з цінами інших фондових інструментів з фіксованим доходом (наприклад, корпоративні облігації). Диверсифікація заключається в формуванні інвестиційного портфелю таким чином, щоб при певних умовах і обмеженнях мінімізувати ризик і отримати оптимальний доход і зберігти вкладений капітал. Слід зазначити, що законодавчо визначено – придбання цінних паперів можливо з прибутку підприємства (корпорації) після сплати податків і інших зобов’язань.

Управління інвестиційним портфелем передбачає періодичний перегляд портфелю, і зв’язаний з повторенням попередніх етапів. Це обумовлено тим, що цілі інвестора з часом можуть мінятись, змінюються зовнішні фактори, в результаті чого поточний портфель перестає бути ефективним. Має ймовірність і той варіант, що інвестор сформує новий портфель цінних паперів.

Оцінка ефективності портфелю являється продовженням попереднього етапу і включає періодичну оцінку як отриманої доходності портфелю в цілому і окремих інвестиційних інструментів, так і показників ризику, з якими зустрічається інвестор.

1.3 Принципи формування портфелю цінних паперів

Виділяють три принципи формування інвестиційного портфелю цінних паперів : принцип консервативності, принцип диверсифікації та принцип достатньої ліквідності.

Дотримання принципу консервативності визначається як вибір співвідношення між високонадійними і ризикованими частками портфелю, яке підтримується таким, щоб можливі втрати від ризикової частки з великою вирогідністю покривались доходами від надійних активів. Інвестиційний ризик, таким чином, є не втратою частини основної суми, а лише не отримання високого доходу.

Принцип диверсифікації вкладень є основним принципом портфельного інвестування. Дуже ризиковано вкладувати капітал в одні цінні папери, як би вигідно це не було на перший погляд. Лише стриманість дозволить уникнути катастрофічних втрат у випадку помилки. Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи будуть компенсуватися високими доходами по іншим цінним паперам. Мінімізація ризику також досягається за рахунок включення в портфель цінних паперів широкого кола галузей, які не зв’язані між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їх ділової активності. Розподіл вкладень відбувається як між вказаними інструментами, так і в середині них. Для державних короткострокових облігацій і казначейських зобов’язань мова йде про диверсифікацію між цінними паперами різних серій, різного терміну погашення, для корпоративних цінних паперів – між акціями різних емітентів. При достатньому обсягу інструментів в портфелі можливо проведення галузевої та регіональної диверсифікації. Принцип галузевої диверсифікації полягає в тім, що не бажано допускати перепадів портфелю в бік паперів підприємств однієї галузі. Катаклізми можуть посягнути на галузь в цілому: падіння світових цін на нафту може призвести до падіння курсу акцій та дивідендів по ним усіх нафтоперероблюючих підприємств. В такому випадку очевидні втрати, незважаючи навіть на те, що вкладення інвестора будуть розділені між різними підприємствами цієї галузі. Теж саме відноситься до підприємств одного регіону. Зниження курсу акцій та рівня виплати дивідендів по ним може