Інвестиційні операції комерційних банків - це вкладення коштів у інвестиційні цінні папери, їх ще називають портфельними інвестиціями.

Портфельні інвестиції лише частково спрямо-вуються на збільшення реального капіталу, вкладення коштів у цінні папери передбачає:

досягнення ліквідності;

одержання доходу;

зростання вкладень;

збереження коштів.

Максимальний дохід від інвестицій у цінні папери одержить інвестор тоді, коли вкладе кошти в акції фірм, які щойно створилися. Ці фірми виплачують високі дивіденди як плату за ризик.

Банківські портфелі цінних паперів класифікують залежно від мети вкладень:

портфель цінних паперів на продаж;

портфель цінних паперів на інвестиції;

портфель пайової участі (вкладень в асоційо-вані компанії);

портфель вкладень у дочірні компанії;

портфеля цінних паперів на продаж чи портфеля цінних паперів на інвестиції визначається за такими крите-ріями:

наміру банку щодо групи цінних паперів, який свідчить про початкове бажання банку на час їх придбання щодо напрямів їх подальшого використання;

спроможності банку дотримуватися свого початкового наміру, що передбачає наявність у банку реальної можливості виконувати свій намір.

Потрібно зазначити, що на спроможність банку впливають такі фактори, як наявність ліквідних коштів, рівень достатності капіталу та платоспроможності, наявність ринку цінних паперів. При класифікації груп цінних паперів спроможність банку має виступити основним фактором.

У той час, коли цінні папери є в портфелі на продаж, вони можуть принести додатково дивідендний або процентний дохід.

Портфель цінних паперів банку на інвестиції складається із цінних паперів, що були придбані бан-ком для їх утримання до настання строку погашення (для безстрокових цінних паперів - довічно) і отри-мання дивідендного доходу, а також для використання Інших прав, що випливають із володіння цінними паперами.

Переміщення цінних паперів з одного портфеля банку до іншого допускається тільки один раз за весь час, коли цінні папери є власністю банку.

Переміщення інвестиційних цінних паперів у цінні папери на продаж здійснюється за ринковою вартістю на день переміщення і в подальшому обліковуються як цінні папери на продаж. При зменшенні їх ціни на різницю між балансовою і ринковою вартістю цінних паперів створюється резерв у день проведення. При підвищенні ціни облік різниці між балансовою і ринковою вартістю не здійснюється, оскільки цінні папери не обліковувалися на рахунку цінних паперів на продаж під час їх придбання .

Визначення ринкової вартості цінних паперів залежить від визначення наявності або відсутності активного ринку, на якому обертаються ці папери.

Слід зазначити, що ринкова вартість цінних паперів у разі наявності ринку здебільшого розрахо-вується як середня вартість за певний період. Визна-чення ринкової вартості цінних паперів на продаж і на інвестиції відрізняється, але не суттєво.

При відсутності активного ринку, перш за все, визначається економічна сутність і фінансовий дохід за цінними паперами. Для капітальних цінних паперів із нефіксованим прибутком ринкова вартість обчислю-ється як мінімальна з двох можливих:*

одна розраховується за методом дисконтних грошових потоків;*

друга - за методом пайової участі.

Крім цього, проводиться коригування ринкової (розрахункової) вартості інвестиційних паперів залежно від класу надійності емітентів.[7.370-386]

Слід зазначити, що розрахункова вартість цінних паперів на продаж, які не мають активного ринку, коригуванню на ступінь надійності емітента не підлягає. Це спричинено досить частою переоцінкою таких паперів, а також щоб уникнути банкам витрат на аналітичну роботу, які не завжди будуть перекриті економічною вигодою.

Комерційні банки розвинутих країн найбільше доходів одержують від вкладень своїх власних і залучених коштів у державні цінні папери.

Державні цінні папери є об'єктом операцій центрального банку на відкритому ринку для регу-лювання грошово-кредитної політики даної держави та покриття дефіциту державного бюджету.

Емітентами державних цінних паперів є уряд чи інші урядові структури. Агентами із розповсюдження цих паперів найчастіше виступають центральні банки.

Безперечно, масштаби позикових коштів держави за рахунок емісії державних цінних паперів у кожній державі неоднакові. Наприклад, у Великобританії, Франції, СІНА вони становлять понад 60-80 % неоплаченого внутрішнього боргу, в Німеччині, Канаді, Україні – 30-40 % внутрішнього боргу.

Основні види державних цінних паперів такі:

Казначейські векселі - короткострокові цінні папери на пред'явника., що випускаються Казна-чейством на термін до одного року для ефективного касового виконання держбюджету;

Казначейські зобов'язання - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх влас-никами коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу. Казначейські зобов'язання випус-кають до одного року - короткострокові, від року до п'яти - середньострокові та більше п'яти років -довгострокові.

Державні облігації - цінні папери, що засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету І підтвер-джують зобов'язання емітента відшкодувати влас-никові номінальну вартість паперів у передбачений у них термін з виплатою фіксованого доходу, якщо інше не передбачено умовами випуску.

Доходи за державними цінними паперами також можна виплачувати кількома способами:*

встановленням фіксованого процентного платежу;*

застосуванням плаваючої ставки доходу;*

використанням ступінчастої процентної ставки;*

індексуванням номінальної вартості цінних паперів;*

реалізацією боргових зобов'язань із скидкою (дисконтом) проти їх номінальної вартості;*

проведенням виграшних позик.

Кожний комерційний банк, залежно від формування портфелів цінних паперів різних типів та видів, виробляє свою інвестиційну стратегію і варіанти управління інвестиційними портфелями.

Розрізняють два види інвестиційної стратегії банків: пасивну і агресивну.

Пасивна стратегія має на меті одержання ста-більного доходу на рівні, близькому до середньо-ринкового. При пасивній стратегії найчастіше вико-ристовують методи «штанги» або «ступінчастий» для формування інвестиційних портфелів і зменшення інвестиційних ризиків, отже, переважно формують портфель цінних паперів на інвестиції.

Агресивна стратегія спрямована на використання можливостей одержання максимального доходу від ринкового коливання