політики мають базуватися на виважених про-позиціях працівників-практиків, науковців Державної податкової служби України, оскільки саме вони вирішують більшість питань справляння плате-жів. Тому і при створенні законодавчих актів із питань фінансів, зокрема податкового законодавства, має враховуватися досвід податківців щодо справляння платежів і на цій основі вживатися заходи з метою вдосконален-ня порядку реалізації засад податкової політики.
Податкова політика має сприяти реалізації принципів системи оподатку-вання, визначених Законом України "Про систему оподаткування". До таких
принципів належать:
1. Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності, тобто введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва. На нашу думку, цей принцип перш за все необхідно поширити на малі підприємства у ресурсних галузях із засто-суванням прогресивного оподаткування їх прибутку (від мінімуму), тобто з урахуванням фінансового зростання.
2. Принцип "обов'язковість" розглядається як впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі дос-товірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства. На нашу думку, принцип може розглядатися як обов'язковість своєчасного внесення платежів.
3. Рівнозначність і пропорційність, тобто справляння податків з юридич-них осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати однакових податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутку і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) — на більші доходи. На наш погляд, цей принцип — соціалістичного походження, оскіль-ки однаковість у сучасних умовах — поняття відносне. Більше того, однакові суми прибутків для одних'підприємств будуть достатні, для інших — не дуже.
4. Рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації -це забезпечення справедливого підходу до суб'єктів господарювання (юридич-них і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків що-до сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Цей принцип стосовно недопущення податкової дискримінації ще не доопрацьований.
5. Стабільність — означає забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюд-жетного року. Вважаємо, що стабільність в оподаткуванні не можна обмежу-вати лише бюджетним роком. Чим довший строк незмінності в оподаткуван-ні, тим менше порушень у сплаті податків.
6. Економічна обгрунтованість — встановлення податків і зборів (обо-в'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки й фінансових можливостей із урахуванням необхідності досягнення збалан-сованості витрат бюджету з його доходами. Цей принцип слід застосувати лише до платників, оскільки може мати місце економічна обгрунтованість сплати податку, запровадження податку тощо.
7. Рівномірність сплати, тобто встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат. Цей принцип відбиває інтереси лише держави, але не підприємств. В умовах ринкової економіки підприємства не завжди можуть стабільно працювати, планово збільшувати свої доходи тощо, тому строки сплати мають бути "плаваючими". Принцип доцільно визначити як принцип гнучкості строків сплати податків і зборів.
8. Компетенція, тобто встановлення й скасування податків і зборів (обов'яз-кових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законо-давства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими рада-ми. Цей принцип доцільніше розглядати окремо щодо Верховної Ради України як принцип законодавчої компетентності, щодо місцевих рад — як принцип компетентної підпорядкованості та обмеженості.
9. Єдиний підхід — це забезпечення єдиного підходу до розробки подат-кових законів із обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'яз-кового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору, по-даткового періоду, ставок податку і збору, строків і порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг тощо. Зауважмо, що єдиний підхід до розробки податкових законів не можна застосувати, як і не можна застосува-ти єдиний підхід до оподаткування платників. Оскільки, наприклад, єдиний підхід і рівність в оподаткуванні можуть призвести до неоднакового податко-вого навантаження на платників податків. Цей принцип, на нашу думку, — відлуння недалекого минулого. Якщо його і запроваджувати у Податковому кодексі України, то необхідно конкретизувати хоча б відносно груп платників. [9, ст. 273-278]
Таким чином, законодавчо встановлені принципи потребують поліпшення і вдосконалення з тим, шоб вони насправді сприяли потребам підприєм-ництва, а отже, збільшенню надходжень платежів до бюджету.
Податківці зацікавлені в узаконенні такої податкової політики, яка б сприяла вчасності, визначеній законодавством, внесення платежів до бюд-жету; підприємництву, оскільки розвиток підприємництва, зміцнення фі-нансово-економічного стану підприємств різних форм власності, видів і га-лузей діяльності має стати основним джерелом зростання платежів до бюджетів; допомагала досягненню взаєморозуміння з платниками податків, оскільки тісні контакти податківців із ними — необхідна умова вчасної спла-ти податків, зборів, обов'язкових платежів; мобілізації додаткових коштів до
бюджетів тощо.
Водночас зазначимо, що у виступах народних обранців, у пресі, в літерату-рі, періодичних виданнях із боку підприємців публічно пред'являються претен-зії до органів Державної податкової служби України стосовно невідповідностей із податковою політикою, що пояснюється рядом причин, зокрема недоскона-лістю податкової політики. Але претензії в першу чергу мають адресуватися до законодавчих структур, а також і до науковців-фінансистів академічної науки, оскільки останні повинні розробити теоретичні основи й практичні напрями реалізації податкової політики у період становлення державності України. Ці основи мають окреслити об'єкти податкової політики.
Якщо розглядати види податкової політики як категорію, що узагальнено ві-дображає динамічність, особливості поширення, дії та інші прояви цієї політики, то за періодом дії пропонуємо поділити її на довгострокову, середньострокову, поточну; за сферою поширення — на загальнодержавну, регіональну, локальну (наприклад, у межах економічної зони), зовнішньоекономічну, загальну й спеці-алізовану (стосовно одного податку) тощо. [8, ст. 37-39]
Механізм реалізації податкової