у розвитку системності у реалізації податкового механізму;—

у регулюванні рівня платежів шляхом надання податкових кредитів та інших чинників, що вносяться підприємствами до бюджету, з метою сприян-ня зміцненню їх фінансово-економічного стану;—

у контролі за використанням прав Автономної Республіки Крим і міс-цевих органів влади визначення видів, ставок і періодичності надходження місцевих податків і зборів у доходи своїх бюджетів;—

у справлянні місцевих податків і зборів відповідно до умов оподатку-вання, визначених місцевими органами самоврядування;—

у застосуванні єдиних податкових ставок податків для юридичних і фі-зичних осіб;—

в обмеженні необгрунтованого надання податкових пільг.

Зазначимо також, що відповідно до урядових рішень організацію та коор-динацію діяльності центральних органів виконавчої влади з питань оподатку-вання для забезпечення єдиної податкової політики покладено на Міністерство фінансів України. Але ж це міністерство на практиці до платників і до процесу справляння податків безпосередньо ніякого прямого відношення не має, тому що воно може координувати діяльність центральних органів виконавчої влади з питань оподаткування. На це міністерство покладено і розробку проекту Дер-жавного бюджету України на наступний рік. Але цей проект не повною мірою враховує податкову політику у сфері підприємництва і т. ін. Тому, на нашу дум-ку, всі питання податкової політики, розробки положень, координації та реалі-зації слід спільно вирішувати Міністерству фінансів України та Державній по-датковій адміністрації України.

Подальше вдосконалення податкової політики має сприяти суттєвому по-ліпшенню роботи Державної податкової служби України, а відтак і нормалізації економічного життя молодої демократичної і суверенної Української держави. [6, ст. 45-50]

4. Податкова політика як засіб оздоровлення національної економіки

Перспективи фінансової політики України залежать від уміння і бажан-ня її уряду на практиці реалізувати задекларовану Президентом програму дії на кожний конкретний період. Суть програми має відображати потенційні можливості держави у відповідному періоді. Але успіхи втілення в життя усіх позицій програми залежать, у першу чергу, від ефективності функціонування окремих складових фінансової політики: податкової, бюджетної, грошової, валютної. У цьому разі розкривається роль податкової політики у розвитку національного господарювання.

Аналіз зарубіжного досвіду організації податкової політики дас змогу виділити такі принципи:—

сума сплаченого податку завжди мас дорівнювати вартості отримува-них від держави благ і послуг;—

усі податки повинні мати цільове призначення;—

знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду;—

платники податків мають бути поінформовані урядом про викорис-тання сплачених ними податків;—

нові податки вводяться тільки на покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;—

об'єктом оподаткування може бути тільки дохід, а не його джерело і не розмір витрат;—

податок має бути пропорційний доходові;—

прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати розумного оптимуму, і дорівнює третині доходу;—

умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові:—

податок треба стягувати у зручний для платника час і прийнятним для нього методом;—

стягування податків повинно бути дешевим. [4, ст. 24-28]

Податкова політика має бути гнучкою, оптимально пов'язувати інтере-си держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків, суттєво впливати на забезпеченість підприємств обіговими коштами. Нині найнегативніший вплив на етап обігових коштів підприємств має механізм дії податку на додану вартість, що є формою вилучення до бюджету частини доданої вартості, створеної на усіх стадіях виробництва. Сьогодні він за механізмом обчислення податку перетворився на податок з обороту. Отже, підприємство-виробник сплачує його із виторгу від реалізації продукції. Податкове законодавство не стимулює підприємства до поповнення власних обігових коштів, ефективного їхнього використання. У цьому зв'яз-ку, на нашу думку, важливими шляхами впливу податкової політики на стимулювання підвищення рівня забезпеченості підприємств обіговими коштами є:—

обов'язкове спрямування частини прибутку підприємства на попов-нення обігових коштів;—

оптимізація узгоджених строків сплати податків і часу отримання до-ходів;—

звільнення від оподаткування частини прибутку, яка спрямовується на поповнення власних обігових коштів.

Податкова політика повинна стимулювати розвиток малого підприєм-ництва в Україні. На жаль, у вітчизняному законодавстві зовсім не вико-ристовуються пільги, орієнтовані на розвиток малих підприємств. Варто звернути увагу на такі поширені за кордоном форми пільгового оподаткування, як застосування прогресивних ставок оподаткування за-лежно від величини податкової бази, установлення неоподатковуваного мі-німуму прибутку.

У зв'язку з цим не можна не згадати про Указ Президента України від 03.07.1998 року "Про спрощену систему оподаткування, обміну та звітнос-ті суб'єктів малого підприємництва", який передбачив запровадити єди-ний податок і скасувати 13 різних видів податків і платежів.

Податковий кодекс Російської Федерації встановив, що платниками ПДВ є тільки ті підприємці-індивідуалн, які отримують більш як 4 млн. руб. доходів на рік. Інакше кажучи, малий бізнес цього податку не сплачує. [3, ст. 58-60]

Заслуговують на увагу податкові пільги для малого підприємництва у

США. Після податкової реформи 1986 року податок на прибуток корпорацій став вилучатися за трирозрядною шкалою ставок: 15% — на перші 50 тис. дол. прибутку. 25% — на наступні 25 тис. дол. прибутку і 34% — на прибуток по-над останню суму. Для тих компанії!, які знаходили способи зменшення опо-даткованих звітних прибутків практично до нуля за рахунок розширення ви-робничих витрат й інших узаконених пільг, був уведений мінімальний податок у розмірі 20%".

У 90-ті роки шкала податкових станок була розширена у США до 8 ступе-нів, шо також відображали податкові пільги для малого бізнесу

Податкова політика не може претендувати на статус ефективної, якшо не враховує оптимальної межі податкового навантаження на конкретного виробника і на економіку в цілому.

Для