У США частка податків у ВВП в 1955 році становила 19,7%, у 1970 р. — 19,7%, У 1975 р. - 21,1%, у 1990 р. – 31,1% .

В Україні ситуація дещо інша. У 1992 році частка податків у ВВП ста-новила 32,8%, у 1993-му - 40%, у 1994-му - 49,1%, у 1996-1999 роках -37,8—40,3%. Нині в Україні частка податків у ВВП відповідає середньому рівню в ринково розвинутих країнах Європи

Як бачимо, різні держави по-різному будують спою податкову політику. Одні вважають за можливе вилучати до 50% ВВП, інші не поділяють тако-го підходу і обмежують свої податкові апетити лише 30—35% від ВВП.

Нині основним фінансовим ресурсом держави є податки, тому важливе значення має ефективна податкова політика, яка визначає характер і мету податкової системи. Остання повинна передусім забезпечити необхідними ресурсами фінансування видатків держанії. Крім того, зі зміною податкових ставок, наданням або скороченням податкових пільг держава має можли-вість регулювати економічну поведінку суб'єктів господарювання, стриму-вати або стимулювати їхню ділову активність. [25, ст. 27-30]

У процесі податкової діяльності держана, застосовуючи фінансовий ме-ханізм, реалізує визначені цілі податкової політики. Аналіз податкової полі-тики України за 1992—2000 роки дає змогу зробити такі висновки:—

у 1992—1993 роках у податковій структурі переважало непряме опо-даткування;—

у 1994—1996 роках у податковім системі переважають прямі податки;—

у 1997—2000 роках пряме оподаткування зменшується і у 2000 році становить 60,9%";—

у 2000—2005 роках зростає значення місцевих податків і зборів, але й досі їхня частка ще дуже мала (2%).

Особливістю української податкової політики є й те, що в останні кілька років у структурі податкових надходжень зростає частка прибуткового подат-ку з громадян: у 1997 році - 6,3%, у 1998-му - 9%, у 1999-му - 10.8%, у

2000-му - 12,3%, у 2001-му - 15,1%, у 2002-му - 15,3%, у 2003-му - 15,6%, у 2004-му - 20,4%, у 2005 році - 23,9% (за даними ДПА).

Як бачимо, в Україні наявна постійна зміна акцентів у податковім політи-ці, шо не сприяє зміцненню податкової системи і не додає стабільності наці-ональному підприємництву.

У податковій політиці України необхідні зміни, так само як і в податко-вій техніці й податковому праві.

Щодо перспектив податкової політики у перехідній економіці нині на-явні дві основні точки зору.

Згідно з першою точкою зору треба стримуватися від різких змін у подат-ковій системі, дати підприємствам зникнути до чинних правил. За цей час слід прийняти Податковий кодекс, відлагоднтн податкові механізми і проце-дури, сформувати жорстку систему податкового контролю і на цій основі у подальшому перейти до загального зниження податкових ставок.

Прихильники другої точки зору вважають, шо за чинних податкових ставок подолати економічну кризу неможливо. Необхідно максимально зменшити податковий тягар і передусім на виробників. [2, ст. 27-28]

На нашу думку, перший шлях иатго консервативний і повільний, пот-рібні рішучі й водночас гнучкі рішення та дії у рамках єдиної довготривалої податкової політики.

Для розробки наукової податкової стратегії важливо:

1) сприяти стимулюванню виробництва та інвестицій;

2) не поспішати з оподаткуванням чистого прибутку (для цього ще не-має необхідних умов);

3) звільнити від оподаткування мінімально необхідні доходи громадян за рахунок установлення неоподатковуваного мінімуму на рівні, достатньо-му для проживання працівника і його сім'ї;

4) припинити орієнтацію податкової політики України на пряме копію-вання зарубіжних ринково розвинутих податкових систем без урахування національних особливостей.

Податкова техніка — це способи стягнення податків і здійснення по-даткового контролю. Усі способи повинні бути дешевими, ефективними і зручними для життя й діяльності платника податків.

Податкову техніку доцільно розпивати ча трьома основними напрямами'":—

раціоналізація і автоматизація роботи податкових органів;—

спрощення загальних податкових процедур;—

перехід до неявних методів податкового контролю.

У галузі податкового права слід розв'язати такі завдання:—

максимально звільнити платника податків від зайвих обов'язків і бюрократичних процедурних ходінь по довідки;—

забезпечити надійну адресність податкових пільг і стимулів.

На окрему увагу заслуговує аналіз системи податкових пільг у розвинутих зару-біжних країнах. У зарубіжних податкових системах використовуються два основ-них види податкових пільг: пільги, спрямовані па запільне стимулювання виробни-чої і підприємницької діяльності, й пільги, спрямовані на розв'язання певних соціальних завдань. Пільги першого виду поширюються в основному на оподатку-вання прибутку, а другого виду — в основному на прямі іі непрямі податки.

У нинішній ситуації тіньовий капітал стає своєрідним фінансовим інстру-ментом, який ефективно обслуговує економіку державу. Проте працює він пе-реважно не у сфері матеріального виробництва, а у торговельно-посередниць-кій, кредитно-фінансовій, банківськії!, зовнішньоекономічній сферах — там, де є можливість швидко отримати максимальний прибуток.

На сьогодні зруйнувати базу тіньової економіки можна тільки економіч-ними методами. І в першу чергу прийняттям Податкового кодексу, в якому мають бути визначені різні підходи до власників нагромадженого капіталу в державі, а саме кримінальних елементів і тіньовиків-господарників.

У проекті Податкового кодексу України передбачено, що кількість подат-ків має зменшитися удвічі. Найсуттєвішим у реформуванні системи оподатку-вання буде зниження ставки податку на додану вартість із 20 до 15%.

Держава за допомогою податків може координувати інвестиційні пото-ки, зосереджувати їх на розвитку пріоритетних галузей, сприяти зростанню ділової активності усіх суб'єктів господарювання. За допомогою податкової політики можна постійно впливати на структурні зміни в економіці, проте не можна однобоко акцентувати увагу лише на наповненні бюджету за ра-хунок різних податкових надходжень. [9, ст. 273-275]

Українській державі потрібна така податкова політика, яка могла б за-безпечувати поступовий розвиток економіки. Однак в Україні практично абсолютизовано роль податків на