Ст. 14 Закону “Про банки і банківську діяльність” передбачає, що “Національному банку забороняється фінансування дефіциту державного бюджету” [2; 205].

З початку 1994 р. НБУ запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі. Для функціонування цієї системи в Автономній республіці Крим та в областях створено регіональні розрахункові палати, що утворюють єдину державну мережу розрахункових палат. Її найвищою інстанцією є Центральна розрахункова палата в м.Києві. Для обслуговування цієї системи застосовується комплекс програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від несанкціонованого втручання.

Виходячи з потреб державної грошово-кредитної політики, НБУ має право купувати або продавати цінні папери, випущені чи гарантовані Кабінетом Міністрів України, якщо вони надійшли на відкритий ринок.

Згідно ст. 15 Закону “Про банки і банківську діяльність” “Національний банк разом з комерційними банками здійснює обслуговування державного боргу, виконуючи операції, пов`язані з розміщенням державних позик, їх погашенням та виплатою процентів по них” [2; 205].

НБУ є єдиним зберігачем державного золото-валютного запасу, дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів.

НБУ взаємодіє з Кабінетом міністрів України з питань грошово-кредитної політики, сприяє реалізації економічних програм уряду, якщо це не суперечить забезпеченню стабільності валюти України.

“Національний банк і Уряд України проводять взаємні консультації щодо дій, які ними плануються, з питань термінів випуску цінних паперів, погашення державного боргу з урахуванням їх впливу на стан банківської системи, а також приіоритетів єдиної державної грошово-кредитної політики” [3;7].

3. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ В 1991-1998 РОКАХ: ПЕРШІ ПІДСУМКИ.

Дії Національного банку перших років незалежності продиктовані тогочасними економічними обсавинами та тогочасною державною політикою.

На перший погляд вирішення Нацбанком своїх завдань у перші роки незалежності виглядає невірним, адже саме тоді інфляція у країні перейшла в гіперінфляцію. Виправданням для тодішнього керівництва НБУ на чолі з В.Матвієнком та В.Гетьманом може бути хіба те, що їхні дії були обумовлені не далекоглядними розрахунками, а необхідністю негайно реагувати на поточні проблеми.

Вагомим здобутком НБУ перших років незалежності є створення в Україні банківської системи. Проте українські комерційні банки через обмеження, накладені на них Нацбанком, так і не стали інвестиційними центрами, а залишилися виключно фінансово-розрахунковими інститутами.

Досить успішно НБУ провів грошову реформу. Але важко вважати досягненням жорстке утримання валютного курсу з вересня 1995 до серпня 1998 років. Досить дорога українська гривня мала такий самий курс, як німецька марка. За звичай країни, що розвиваються, мають дешевшу валюту, схильну до інфляційних процесів, що можна бачити на прикладі Чехії, Болгарії, Польщі. На думку деяких спостерігачів, ситуація з вартістю гривні, яка була доброю для обивателя, рядового громадянина, загальмувала розвиток банківської системи. Певна інфляція необхідна для розвитку банків, вона дає первісну можливість для накопичення грошових мас.

Суворе підтримання Нацбанком курсу гривні далося взнаки і підприємствам. Для штучного підтримання високого курсу гривні НБУ встановив надзвичайно високі облікові ставки. Втім, висока облікова ставка за низької інфляції і стабільного обмінного курсу автоматично обмежує можливості кредитування. Позаяк гроші є надзвичайно дорогими, кредити можна отримати тільки під високий процент, тож підприємство-позичальник практично не має можливості їх повернути. Отже, це спричинило брак інвестиційних ресурсів у країні. Гроші обігали виключно у сфері поточних розрахунків. Відповідно і банки не мали широкого поля діяльності. Все це – результат хибного виконання Нацбанком своїх завдань.

ВИСНОВКИ

Національний банк України здійснює керівництво всією кредитною системою країни, він покликаний регулювати кредит і грошовий обіг, контролювати й стабілізувати рух обмінного курсу національної валюти, згладжувати своїм впливом перепади в рівні ділової активності, цін і зайнятості, стимулювати зростання національної економіки на здоровому фінансовому грунті. Національний банк виступає в якості агента уряду. Він консультує уряд в таких областях, як управління національним боргом, валютна й кредитно-грошова політика. Крім того, він є представником уряду в фінансових операціях останнього. Основним завданням Нацбанку є розробка й проведення кредитно-грошової політики.

Як агент уряду в фінансових справах Нацбанк дає йому поради, управляє деякими депозитними рахунками й фондами уряду, від імені уряду випускає й вилучає з обігу гроші, управляє національними інвалютними резервами і виступає від імені уряду на міжнародному валютному ринку, є депозитарієм золота й управляє державним боргом (випускає державні облігації, сплачує проценти по них, погашає їх).

Національний банк допомогає урядові визначити найліпший момент для випуску облігації, їхню ціну, доходність та інші характеристики, що забезпечують привабливість випуску для інвесторів, місце, де ліпше розмістити облігації. Для успішного виконання цього завдання банк повинен мати точну й своєчасну інформацію про стан економіки, рух кредитних ресурсів тощо. Проте деколи Нацбанкові доводиться приймати рішення ще до того, як статистика підтвердить передбачувану подію. Тому він проводить власні дослідження, результати яких звичайно публикуються.

НБУ управляє державними депозитами (навіть якщо вони розміщені в комерційних банках). Майже всі урядові видатки й доходи проходять по рахунках Національного банку. Він також має рахунок для вкладення урядових