Баланс центрального банку

Активи | Пасиви

+ Позики комерційним банкам |

+ Резерви комерційних банків

Баланс комерційних банків

Активи | Пасиви

+ Резерви |

+ Позика в центрального банку

Отже, отримання комерційними банками позик у центрального банку збільшує їхні резерви та здатність до кредитування.

Центральний банк контролює обсяг позичених у нього комер-ційними банками коштів через облікову ставку. Зниження облікової ставки заохочує комерційні банки до отримання додаткових резер-вів через позики у центрального банку. Кредити комерційних банків на основі цих позик збільшують пропозицію грошей. Підвищення облікової ставки знеохочує дисконтні позики і, отже, стримує збіль-шення пропозиції грошей у національній економіці.

Однак результати від зміни облікової ставки залежать не від цен-трального банку, а від комерційних банків. Якщо, наприклад, об-лікову ставку знижено, але небагато банків хочуть взяти дисконтні позики, то це може не вплинути на резерви банків і пропозицію гро-шей. Обсяг позик у центрального банку визначається не лише рів-нем облікової ставки, а й вартістю отримання позики з альтернатив-них джерел, зокрема рівнем процентної ставки на міжбанківському ринку. Якщо процентна ставка на цьому ринку нижча за облікову, то обсяг позик комерційних банків у центрального зменшується.

Наслідки зміни облікової ставки досить невизначені для націо-нальної економіки, бо центральний банк не може точно передбачи-ти обсяг кредитів, які візьмуть у нього комерційні банки. Загалом зміна облікової ставки здебільшого сигналізує про наміри централь-ного банку щодо майбутньої монетарної політики.

Норма резервування. Центральний банк може впливати на здат-ність створювати гроші, змінюючи норму резервування. Підвищення норми резервування збільшує величину обов'язкових резервів, що їх повинні зберігати банки. Інакше кажучи, надлишкові резерви переводяться в обов'язкові, що зменшує здатність комерційних бан-ків до створення грошей через надання позик. Водночас підви-щення норми резервування означає зменшення розміру грошового мультиплікатора, а це ще більшою мірою звужує пропозицію гро-шей.

Зниження норми резервування зменшує обов'язкові резерви, пе-реводячи їх у надлишкові, що збільшує здатність банків створювати гроші через надання позик. Водночас зростання розміру грошового мультиплікатора посилює цю здатність комерційних банків.

Отже, норма резервування впливає на здатність банківської систе-ми створювати гроші за двома напрямами. По-перше, вона змінює ве-личину надлишкових резервів комерційних банків. По-друге, вона змінює розмір грошового мультиплікатора.

Зміна норми резервування є дуже сильним знаряддям впливу на пропозицію грошей. Тому центральний банк використовує цей засіб порівняно рідко. Річ у тім, що підвищення цієї норми може спричи-нити раптові труднощі банків з низькими наднормативними резер-вами. Часта зміна норми резервування вимагала б від комерційних банків підтримувати значний рівень резервів, щоб мати змогу у будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги. Це зменшу-вало би прибутки банків, оскільки наднормативні та обов'язкові ре-зерви не приносять процента.

З усіх знарядь монетарної політики у розвинутій ринковій еко-номіці найважливішими, безперечно, є операції на відкритому ринку, які мають кілька значних переваг. По-перше, центральний банк пов-ністю контролює обсяг операцій на відкритому ринку, тоді як, на-приклад, він може заохочувати брати дисконтні позики, але не може контролювати їхній обсяг.

По-друге, операціям на відкритому ринку притаманна гнучкість. Якщо виявлено помилки у проведенні операції на відкритому рин-ку, то центральний банк може негайно змінити цю операцію на про-тилежну. Крім того, державні цінні папери можна продавати у вели-ких або малих кількостях, і вплив цього знаряддя на резерви банків буде негайним.

По-третє, операції на відкритому ринку порівняно зі зміною норми резервування працюють витонченіше. Річ у тім, що зміна норми резервування може різко позначитися на прибутках банків, тоді як операції на відкритому ринку не впливають помітно на при-бутковість банків.

Цілі та завдання монетарної політики

Центральний банк використовує знаряддя монетарної політики для стабілізації національної види монетарної економіки, зокрема для досягнення таких цілей: політики: 1) економічне зростання; 2) високий рівень зайнятості; 3) стабільний рівень цін; 4) стабіль-ність на фінансових ринках; 5) стабільність процентних ставок; 6) стабільний курс національної валюти.

Хоча багато із цілей монетарної політики збігаються (наприклад, висока зайнятість поєднується із економічним зростанням), але окремі суперечать одні одним. Так, досягнення стабільного рівня цін часто не відповідає таким цілям, як стабільність процентних ста-вок і високий рівень зайнятості у короткостроковому періоді. Річ у тім, що коли національна економіка перебуває у фазі піднесення і безробіття зменшується, то процентні ставки та інфляція можуть піднестися. Якщо, наприклад, центральний банк хоче не допустити зростання процентних ставок і купуватиме державні облігації, що підвищуватиме ціни на них і знижуватиме процентні ставки, то про-позиція грошей збільшуватиметься і темпи інфляції зростатимуть. З іншого боку, якщо центральний банк уповільнить зростання гро-шей, щоб стримати темпи зростання цін, то у короткостроковому періоді і процентні ставки, і безробіття можуть зрости. Отже, він має вибирати між протилежними речами.

Однак центральний банк не може прямо досягти поставлених цілей: наприклад, підвищити рівень зайнятості чи знизити темпи ін-фляції. Він має три основні знаряддя, використання яких може від-чутно вплинути на національну економіку. У конкретній ситуації центральний банк вибирає набір змінних, певного рівня яких по-трібно досягти, щоб реалізувати поставлені цілі. Їх називають про-міжними змінними, або проміжними завданнями; до них належать гро-шові агрегати (М1 чи М2)