У зв'язку з тим, що принцип платоспроможності об'єктивніший, він піддається кількісному виміру, особ-ливо стосовно вертикальної рівності в оподаткуванні.Для вимірювання й оцінки даного положення використову-ється діаграма Лоренца і коефіцієнт Джіні. Діаграма Лоренца дозволяє зробити своєрідну паралель між по-датковими надходженнями до бюджету держави і сумар-ною величиною податкоплатників. Ідеально бажаним є той випадок, коли певна кількість платників, наприклад 20 відсотків від загальної величини, сплачують до бюд-жету відповідно двадцятивідсотковий розмір податкових надходжень (на рисунку це пряма лінія). Дійсний стан розподілу доходів і податкових зобов'язань, що існує на даний момент у тій чи іншій державі, відображає крива лінія (див. рис. 3.1). Коефіцієнт Джіні вимірює степінь нерівномірності розподілу доходів і податко-вих зобов'язань шляхом вирахування відношення між кривою Лоренца, яка виражає дійсний стан розподілу доходів, та податкових зобов'язань та ідеально рівномір-ним, бажаним розподілом.

Коефіцієнт Джіні = .

Рис. 3.1

Крива розподілу доходів і податкових зобов'язань в державі (крива Лоренца)

ПН

А

В

0 ПП

Очевидно, що чим більше крива Лоренца відхиля-ється вниз, тобто вигинається, тим більша нерівномір-ність розподілу доходів і податкових зобов'язань, одним із факторів якого є оподаткування.

3. Принцип визначальної бази. В основу побудови певної податкової системи повинна бути покладена еко-номічна доктрина держави. Економічна доктрина дер-жави може базуватись на одному із напрямків еконо-мічної думки — класичному і неокласичному, кейнсіанському і пост кейнсіанському, марксистському і немарксистському. Кожний напрям економічної теорії передбачає свою модель економічної, фінансової і подат-кової політики. Проте суть не стільки в положеннях самої теорії, скільки в її наявності. Визначивши свою економічну доктрину на основі того чи іншого напрямку теорії, держава розробляє стратегію і тактику досягнен-ня поставленої мети.

Виходячи із вибраної соціально-економічної доктрини держави, в країні повинен формуватися середній рівень оподаткування, тобто та частина валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через бюджет з допомогою податків та податкових платежів шляхом побудови конкретної податкової системи.

Практичним проявом соціально-економічної доктрини держави виступає прогнозована величина видатків бюджетів. Якраз дана прогнозована (але ні в якому разі не запланована) величина і виступає визначальною базою для встановлення норми оподаткування в державі. У бюджетному плануванні, і зокрема, при плануванні по-даткових надходжень повинна дотримуватися чітка по-слідовність (див. рис. 3.2):

Рис. 3.2.

Етапи бюджетного планування

На величину податкових надходжень впливає і таке явище, як ухилення від сплати податків. Надмірне підвищення норми оподаткування веде до збіль-шення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а заодно і скорочення податкової бази.

В соціально-орієнтованій державі ринкового типу досить важлива увага приділяється ефективності вико-ристання податкових надходжень. На макрорівні, суми сплачених податків і податкових платежів для всіх податкоплатииків обов'язково повинні відповідати сумі фінансованих державою суспільних благ і трансфертних платежів, — тобто сплата податків повинна відповідати граничній корисності частини вартості валового внутріш-нього продукту, що централізовано вилучається у подат-коплатииків і перерозподіляється через бюджет держави. Причому цей перерозподіл повинен проходити за умови найменшої суспільної жертви для кожного платника податку, яка не підкріплена отриманою частиною сус-пільних благ.

Ціною суспільних благ в соціально-ринковій державі виступають податки. І ефективність податкових взаємовідносин держави та її суб’єктів доцільно досліджувати через коефіцієнт співвідношення сум податкових платежів фінансованих державою сум суспільних благ та трансфертних платежів:

де - кофіцієнт співвідношення;

СБ, ТП – суспільні блага і трансфертні платежі;

ПН – податкові надходження.

Соціально-ринкове господарство взагалі передбачає наявність високого показника централізації валового внутрішнього продукту у руках держави, а заодно і високий рівень оподаткування. Але конкретного плат-ника цікавить не так сам рівень оподаткування, як сумарна величина суспільного добробуту. У формалізованій теоретизації сумарна величина суспільного добробуту відображається через граничну корисність сплачених податків та податкових платежів.

Якщо коефіцієнт співвідношення СБ і ТП та сум сплачених податків і податкових платежів не опускається нижче 80% , то можна говорити про те, що високий рівень оподаткування виправдовує себе, і гранична корисність вилучених державою обов'язкових зборів з фізичних і юридичних осіб не порушується.

Для прикладу, в Швеції рівень оподаткування сягає 57% ВВП, але коефіцієнт співвідношення Кс близький до 86% . Тому суттєвого впливу на темпи економічного розвитку та соціальний добробут громадян високий рівень оподаткування не чинить через те, що податки сплачуються з максимальною граничною корисністю — 86% і з мінімальною суспільною жертвою — 14%.

В Україні коефіцієнт Кс не перевищує 26%. Це гово-рить про те, що ефективність використання податкових надходжень в Україні у 3,3 рази нижча, ніж у Швеції. І для того, щоб забезпечити такий рівень фінансованих державою суспільних благ в Україні, як у Швеції, нам необхідно при діючому коефіцієнті Кс більше як у три рази збільшити рівень оподаткування. Звісно, що це нереально робити, як з практичної, так і з теоретичної точки зору. Тому, на мою думку, при реформуванні та реорганізації податкової системи України та її транс-формації у соціально-орієнтоване ринкове господарство, доцільно більше уваги звертати не на сам рівень оподат-кування в державі, а на ефективність використання податкових надходжень за