Для України характерні значні масштаби та інтенсивність використання природно-ресурсного потенціалу, зокрема унікальних видів ресурсів. Проте розвиток екоресурсних платежів незначний, зокрема їх частка у валовому внутрішньому продукті в 2006 _ 2007 роках становила лише 1,9 відсотка, а в 2008 році зросла до 2%. Однак в структурі ресурсних платежів частка плати за землю становить 66 %, а такі платежі, як податок на промисел, плата за використання лісових ресурсів не забезпечують надходження навіть на рівні 0,5 % від загальної суми податкових надходжень.

Загалом, ситуація щодо стану навколишнього природного середовища така, що частка відносно чистих територій в Україні не більше 8 % території, малозабруднених – 15 %, решта території із небезпечними для людини умовами і 1,7 % – територія екологічного лиха.

Головна відмінність вітчизняної системи екологічного оподаткування від європейської полягає в тому, що механізми її реалізації є неефективними, оскільки не створюють в економічних агентів реальних стимулів для природоохоронних дій. Складається враження, що держава переважно декларативно виступає за збереження довкілля, а насправді є таким суб’єктом природокористування, якому вигідне виснажливе використання ресурсів, оскільки за рахунок зборів за використання природних ресурсів поповнюються бюджетні кошти.

Система місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів) перевантажена неефективними податками і зборами (обов’язковими платежами), витрати на адміністрування яких перевищують суму їх надходжень до місцевих бюджетів. Так, надходження від зборів за видачу ордера на квартиру, з власників собак, за участь у бігах на іподромі, за виграш на бігах на іподромі, за право проведення кіно- і телезйомок, за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей, збору з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, в 2008 році становили 0,8 млн. грн. при податкових надходженнях до місцевих бюджетів без урахування міжбюджетних трансфертів обсягом 59281,4 млн. гривень. Питома вага таких податків у загальній сумі надходжень від місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів) становить 0,1%, в доходах місцевих бюджетів від податкових надходжень _ 0,001%. У цілому кошти від сплати місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів) забезпечують лише 0,6% надходжень до місцевих бюджетів.

Проблемою місцевих бюджетів є також недостатнє фінансове забезпечення і їх суттєва залежність від субвенцій, дотацій та інших трансфертів з державного бюджету.

Нічого не змінилося й у системі пільг. В Україні практично відсутнє наукове обґрунтування пільгового оподаткування. Незрозуміло, яка мета і критерії надання пільг. Наявність пільговиків дозволяє застосовувати схеми мінімізації податків шляхом перенесення зобов’язань на платника _ пільговика.

Наукового підґрунтя позбавлений також процес встановлення ставок податків. Застосовується практично інтуїтивний підхід, іноді позбавлений логіки. Наприклад, незрозуміло, чому проценти по депозитах не повинні оподатковуватися або оподатковуватися за пільговими ставками (5%), тоді як дивіденди на акції на загальних підставах (15%). Вкладання коштів в акції є більш ризикованим, і це менше розвинуто в Україні, ніж владання коштів на депозитні рахунки. Крім того, процентний дохід по депозитах є досить стабільною базою для оподаткування і від сплати податку з такого доходу важко ухилитися.

Недосконалість механізму оподаткування суб’єктів малого підприємництва за спрощеною системою є причиною:

1) створення несприятливих умов для розвитку ринкової конкуренції у підприємницькому середовищі з перенесенням податкового навантаження на суб’єктів господарювання, які використовують загальну систему оподаткування, та фізичних осіб _ споживачів товарів і послуг;

2) незаінтересованості суб’єктів малого підприємництва у зміні свого статусу, внаслідок чого уповільнюється їх розвиток, зростання обсягів діяльності, що призводить до дроблення середніх підприємств;

3) створення умов для застосування схем уникнення оподаткування внаслідок нечіткого законодавчого врегулювання спрощеної системи оподаткування;

4) використання суб’єктів малого підприємництва _ платників єдиного податку під час застосування схем мінімізації податкових зобов’язань підприємств, які застосовують загальну систему оподаткування.

Зазначені недоліки та наявність системних прорахунків у процесі адміністрування податків призвели до виникнення таких проблем, як:

1) зневажливе ставлення з боку платників податків до конституційного обов’язку щодо сплати податків;

2) низький рівень податкової культури;

3) широке застосування схем мінімізації податкових зобов’язань та ухилення від сплати податків;

4) значна бюджетна заборгованість з відшкодування ПДВ;

5) наявність значної кількості податкових пільг (преференцій), що порушують нейтральність податкової системи, знижують ефективність сплати основних податків.

Таким чином, існуюча податкова система недостатньо ефективна, не забезпечує на належному рівні становлення конкурентного середовища та економічне зростання.

Стосовно ж зосередження на фіскальній меті, як недоліку податкової системи України, слід зупинитися окремо. Одним із принципів побудови системи доходів бюджету є принцип фіскальної ефективності, який визначається достатністю доходів для фінансування видатків. Отже, говорити про зосередження на фіскальній меті як про недолік податкової системи можна лише тоді, коли податків збирається більше ніж це потрібно для фінансування видатків. В умовах бюджетного дефіциту, коли доходів ледве вистачає на фінансування поточних потреб, говорити про високу фіскальну ефективність податкової системи, мабуть недоцільно. До зазначених вище недоліків податкової системи України слід також віднести її нераціональну структуру (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Структура податкових надходжень України за 2000-2009 роки, % |

2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009

ПДВ | 30,1 | 28,2 | 29,7 | 23,2 | 26,5 | 34,5 | 40,1 | 36,8 | 40,5 | 40,7

Акцизний збір | 7,2 | 7,2 | 9,0 | 9,7 | 10,6 | 8,1 | 6,8 | 6,6 | 5,6 | 10,4

Податок на прибуток | 24,6 | 22,6 | 20,7