4) рівнозначність і пропорційність _ справляння податків з юридичних осіб здійснюється у відповідній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) на більші доходи;

5) рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації _ забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

6) соціальна справедливість _ забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподаткованого мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

7) стабільність _ забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів), їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

8) економічна обґрунтованість _ встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

9) рівномірність сплати _ встановлення строків сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

10) компетенція _ встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними та міськими радами;

11) єдиний підхід _ забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати, податкового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), підстав для надання податкових пільг;

12) доступність _забезпечення зрозумілості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов’язкових платежів).

Проблема формування ефективної податкової політики _ одна з найактуальніших у період становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки у міжнародний ринок. Її розв’язання має здійснюватися шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як наявної в Україні законодавчої бази, так і здобутого у світі досвіді у сфері оподаткування, у напрямі запровадження такої податкової політики, яка б гарантувала або хоча б не гальмувала розвитку економіки.

Векторами макроекономічної ефективності податкової політики є:

1. Можливість податкової політики збільшити джерела доходів. Збільшення суми надходжень може бути за рахунок автоматичних або дискреційних змін. До автоматичних відносять підвищення сум надходжень, викликаних розширенням податкової бази. Дискреційний ріст надходжень є результатом змін в податковій системі, таких як перегляд податкових ставок, введення нових податків тощо. Система, яка забезпечує податкові надходження при обмеженій кількості податків і ставок, може значно знизити адміністративні витрати і витрати на забезпечення дотримання законодавства;

2.

3.

До економічної діяльності, яка є найбільш прибутковою для сплати податків, не потрібно втрачати інтерес і після їх сплати.

Таким чином, податкова політика як складова економічної політики базується на діяльності держави у сфері запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Кожна конкретна податкова система, тобто сукупність податків, зборів (обов’язкових платежів) у взаємозв’язку і взаємодії із платниками й органами контролю, є відображенням податкової політики, що проводиться державою і критеріями її ефективності.

1.2. Еволюція оподаткування в Україні

У своїй еволюції податкова система пройшла два етапи. На першому етапі (1991-1995 рр.) вона була спрямована на забезпечення максимізації податкових надходжень, а на другому відбувся перехід до зниження податкового тягаря (з 1995 р. і до цього часу).

Еволюцію системи оподаткування в Україні доцільно розглядати у контексті становлення системи прямого і непрямого оподаткування.

Система прибуткового оподаткування громадян в Україні була запроваджена з середини 1991 р. після ухвалення Закону УPCP “Про прибутковий податок з громадян та осіб без громадянства” від 05.07.91. З 26 грудня 1992 р. вона регулювалась Декретом Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок в громадян” (зi змінами і доповненнями). 12 липня 2003 р. був офіційно оприлюднений Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 р. № 889-IV [7] , який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Щоб виявити головні тенденції у становленні прибуткового оподаткування громадян, необхідно розглянути розвиток основних елементів цього податку.

Особливістю оподаткування доходів громадян до 1993 року був диференційований підхід до рівних категорій платників, для кожної з яких передбачався особливий порядок оподаткування і рівні ставки податку.

Остаточна відмова від практики диференційованого підходу до оподаткування доходів платників різних категорій сталася після ухвалення Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”, яким були встановлені єдині ставки податку для всіх категорій платників і видів доходів, що підлягають оподаткуванню.

Важливі зміни у системі прибуткового оподаткування громадян пов’язані із зміною об’єкту оподаткування. У процесі цієї еволюції простежується тенденція до переходу від роздільного до сукупного принципу обкладання доходів громадян. Перший принцип застосовувався до 1993 р. Він передбачав, що кожен вид доходу громадянина оподатковувався окремо. З 1993 р. відбувався перехід до оподаткування сукупного річного доходу як суми всіх видів доходів за рік.

Щодо ставок особистого прибуткового податку та ступеня його прогресивності,