то тут можна виділити дві тенденції – спочатку до зростання, а потім до зниження.
Протягом 1991 _1993 рр. основні напрямки еволюції ставок особистого прибуткового податку з громадян України визначалися ідеєю забезпечення соціальної справедливості оподаткування шляхом збільшення його прогресивності, що мало сприяти акумуляції у бюджеті інфляційних доходів. За цей період ставки податку кілька раз переглядалися, внаслідок чого максимальну ставку було підвищено з 30% у 1991 і 1992 рр. до 50% (1 січня 1993 р.), 60% (з 1 червня 1993 р.) і до 90% (1 грудня 1993 р.). При цьому мінімальна ставка податку змінювалася у напрямку зниження з 13% у 1991 р. до 12% у 1992 р. і до 10% у 1993 р.
З 1 жовтня 1994 р. Указом Президента було змінено ставки прибуткового податку з громадян, у тому числі граничну ставку знижено до 50%. З 1 жовтня 1995 р. відбувся черговий перегляд ставок податку, у процесі якого гранична ставка податку була встановлена на рівні 40%. Окрім максимальної податкової ставки було знижено також ставки на всі рівні доходів, що перевищують п’ять неоподатковуваних мінімумів. Внаслідок перегляду податкової шкали з 1 жовтня 1995 р. більші вигоди отримали громадяни, які мали вищий рівень доходів.
Щодо ставок прибуткового податку з громадян на доходи, отримані не за основним місцем роботи, то у процесі їх еволюції спостерігалася тенденція до переходу від прогресивного оподаткування цього різновиду доходів до їх обкладання за єдиною ставкою.
З 1 січня 2004 р. згідно з Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 №889-VI базова ставка податку становить 15% від об’єкта оподаткування, але з 1 січня 2004 р. до 1 січня 2007 р. ця ставка становила 13%. Крім того передбачено застосування ставки 5% від об’єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом: як процент на банківський депозит; процентний або дисконтний дохід за ощадним (депозитним) сертифікатом; в деяких інших випадках.
При реформуванні системи оподаткування одним із важливих напрямів в удосконаленні податкової системи є зменшення нарахувань на фонд оплати праці, які виступають суттєвим чинником підвищення цін, деформації їхньої структури, зниження конкурентоздатної українських товарів. Однак істотне зменшення цих нарахувань повинно бути взаємопов’язане з реформуванням системи оплати праці, соціального та пенсійного забезпечення, впровадженням системи персональних пенсійних рахунків.
При проведенні економічної реформи в Україні за останні роки нарахування на заробітну плату зменшено з 51% до 36,4% станом на 01.01.2010 р.
В Україні, починаючи з 1991 р. використовувалися два види податку з підприємств. У 1991 р. податок стягувався з прибутку, 1992 р. – з доходу, а в першому кварталі 1993 р. – знову з прибутку, а з другого кварталу – знов повернулися до оподаткування валового доходу. Цей податок стягувався і протягом 1994 р. Тільки з 1995 р. відбувся остаточний перехід до оподаткування прибутку. Таким чином, у процесі становлення прибуткового оподаткування підприємств в Україні простежується тенденція до переходу від оподаткування доходу до оподаткування прибутку, внаслідок чого об’єкт оподаткування наближається до норм, які складалися у світовій практиці.
Запровадження у 1995 р. податку на прибуток супроводжувалося зміною визначення об’єкта оподаткування. Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про податок на прибуток підприємств і організацій” від 26.12.1992 р. об’єктом оподаткування визнається валовий прибуток підприємства [15]. Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 №283 об’єкт оподаткування визначено як балансовий прибуток платника податку [6]. Відповідно до Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку і суму амортизаційних відрахувань.
Аналіз змін у механізмі визначення оподатковуваного прибутку свідчить про те, що за своєю суттю ці зміни були спрямовані на наближення практики прибуткового оподаткування підприємств в Україні до норм, встановлених у більшості розвинутих країн, і зменшення на цій основі податкового навантаження на підприємства.
Розвиток прибуткового оподаткування підприємств в Україні супроводжувався також зміною ставки податку та об’єктивною тенденцією до переходу від диференціації ставок до застосування єдиної ставки податку для підприємств, що займаються різними видами діяльності.
Якщо у 1993 р. ставка податку на валовий дохід була встановлена на рівні 18%, то з 1 лютого 1994 р. її було підвищено до 22%. Базова ставка податку на прибуток підприємств в усі періоди його функціонування становила 30%, з 1 січня 2004 р. 25 % [18; с.103_].
Отже, підсумовуючи аналіз основних тенденцій у становленні прибуткового оподаткування підприємств в Україні слід відзначити таке:
1)
система оподаткування доходів підприємств за багатьма параметрами не відповідала стану і рівню трансформації економічної системи України, не вписувалась повною мірою у реалії економічного, соціального і політичного життя, на враховувала рівень розвитку і можливості органів фіску;
2)
адаптація системи прибуткового оподаткування підприємства до особливостей української економіки відбувалася шляхом певного спрощення механізму справляння податку на прибуток внаслідок відмови від диференціації його ставок та звуження системи податкових пільг.
3)
кроками, які сприяли наближенню вітчизняної системи оподаткування доходів підприємств до зрілих форм оподаткування, властивих розвинутим податковим системам, були зміни у механізмі обрахування і справляння податку.
Одним з важливих напрямів державної економічної політики є стимулювання розвитку суб’єктів малого підприємництва. Серед економічних механізмів, які спрямовані на вирішення цієї важливої народногосподарської проблеми, особливе місце займає застосування спрощеної системи оподаткування, яка є альтернативою загальній податковій системі.
Спрощена система оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва, що передбачає заміну деяких загальнодержавних та місцевих податків і зборів єдиним податком, є
