Єдиний податок було запроваджено в Україні з 1 січня 1999 р. Указом Президента України від 3 липня 1998 р. № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” [12]. Півроку потому основні параметри єдиного податку й умови його сплати було суттєво змінено Указом Президента України від 28 червня 1999 р. № 746/99 “Про внесення змін в Указ Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва””. Він набрав чинності з 19.09.99 р. і застосовується по теперішній час.

Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва _ фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

Суб’єкт підприємницької діяльності _ юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку: або 6% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість, або 10%, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Основною причиною впровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва була необхідність стимулювання прискореного розвитку цього сектору економіки, а також складність звичайної системи оподаткування, що вимагало від суб’єктів малого підприємництва порівняно великих витрат на адміністрування податків.

Еволюція універсальних акцизів у розвинутих країнах відбувалася у напрямку закономірного переходу від податку обороту в однорівневій та багаторівневій формах до податку на додану вартість, тобто від простих до більш складних і досконалих форм оподаткування. Аналогічна ситуація спостерігалася і в Україні. Законом України №2007-XII “Про податок на добавлену вартість” від 20.12.1991 р. було запроваджено податок на додану вартість. Недосконалість цього закону обумовила необхідність ухвалення 26 грудня 1992 р Декрету Кабінету Міністрів України “Про податок на додану вартість”, який проіснував до 3 квітня 1997 р., коли Закон України №168/97-ВР “Про додаток на додану вартість” скасував дію вищезазначеного Декрету [8].

В процесі розвитку ПДВ доцільно виділити тенденцію до зменшення податкового тягаря за рахунок:

1) звуження кола платників податку;

2) зниження його ставки;

3) запровадження відшкодування з бюджету від’ємної різниці між сумою податкових зобов’язань платника та сумою податкового кредиту.

Найбільшого значення для зниження рівня оподаткування мало зменшення ставки ПДВ. До 1995 р. вона кілька разів переглядалася, але на короткий термін. Так, Законом “Про податок на додану вартість” від 20.12.91 р. її було встановлено на рівні 28%. Однойменним Декретом від 26.12.92 р., що набув чинності на початку 1993 р., ставку було знижено до 20 %, Але вже за підсумками першого кварталу 1993 р., з’ясувалося, що стягнення ПДВ за нового ставкою не може забезпечити достатні надходження до бюджету держави, внаслідок чого 15 травня 1993 р. її було підвищено до 28%. Постановою Верховної Ради України від 31.05.95 р. ставку ПДВ зменшено до 20%.

В Україні, як і у багатьох розвинутих країнах, податок на додану вартість (універсальний акциз) поєднується з акцизним збором (специфічним акцизом).

Акцизний збір в Україні запроваджено Законом України “Про акцизний збір” від 18.12.91 р. Однак внаслідок недосконалості цього Закону вже через рік, а саме 26 грудня 1992 р. було ухвалено однойменний Декрет Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір” від 26 грудня 1992 року №18-92 [13], який зі змінами і доповненнями діє до цього часу.

Нарахування та сплата акцизного збору, що справляється з виготовлених українськими виробниками та ввезених на митну територію України алкогольних напоїв і тютюнових виробів, визначає Закон України “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби” від 15 вересня 1995 року №329/95-ВР [4]. В 1992 році до переліку традиційних підакцизних товарів – алкогольних та тютюнових виробів було включено, так звані, товари розкоші: килими і кришталь, ікра і рибні делікатеси, шоколад і автомобільні шини, вироби з хутра, одяг з натуральної шкіри.

В цілому ж, еволюцію акцизного оподаткування в Україні за останні роки можна розбити на 3 основні етапи. Перший етап – у період з 1996 по 1999 рр., коли акцизним збором обкладався широкий перелік , який включав у себе коло високорентабельних і монопольних товарів. Другий етап – у 2000 році з переліку підакцизних виключено 14 умовних товарних груп. Система акцизів набула рис, притаманних оптимальній організації оподаткування – фактично її склад обмежився такими товарами: алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти, автомобілі та ювелірні вироби. Третій етап – з 2003 року із складу підакцизної продукції виключено ювелірні вироби – останню позицію з товарів, на які встановлено адвалерні ставки акцизного збору. Крім того, вперше в практиці українського акцизного оподаткування впроваджено змішані ставки акцизного збору (поєднують оподаткування за специфічними та адвалерними ставками) – на тютюнові вироби.

Як заходи посилення державного контролю за обігом підакцизної продукції та повнотою сплати акцизного збору, у 2003–2004 роках у переліку підакцизних окремо виділено такі товари: вина виноградні з вмістом цукру більше 0,3 % та високооктанові кисневмісні добавки до моторних бензинів.

З метою збільшення дохідних джерел бюджету в період світової фінансової кризи та наближення акцизних ставок до світових, наприкінці 2008 року було значно збільшено ставки акцизного збору на етиловий спирт, алкогольні напої та пиво. У березні 2009 року сфера акцизного оподаткування зазнала другої хвилі збільшення. Відповідним