За розрахунками з постачальниками.

За розподілом і перерозподілом фін. ресурсів.

Слідкує за розрахунками з працівниками підприємства.

Слідкує за складанням і аналізом планів господарсько-фінансової діяльності підприємства.

Працівники фін. відділу використовують нові форми кредитних і розрахункових операцій, їх удосконалюють, використовуючи при цьому випуск цінних паперів – комерційний кредит. На чолі фін. відділу стоїть начальник, який несе відповідальність за фін. стан підприємства і здійснює нові види фінансових операцій на основі законів, правил. Фін. відділ зв’язаний з такими відділами:

відділ реалізації;

бухгалтерія;

відділ капітального будівництва;

бюро економічного аналізу.

Фінансовий відділ включає такі групи:

планово-аналітичну;

оперативно-фінансову;

розрахункову;

касову;

претензійну.

Кількісний склад фін. відділу залежить від:

об’єму робіт;

організації виробництва;

рівня комп’ютеризації та механізації.

Фін. відділ підпорядковується головному економісту – заступнику директора по економічних питаннях або генеральному директору безпосередньо. Начальник відділу може мати перший підпис на документі для банку. Фін. відділ контролює роботу підприємства в частині фінансів, а саме:

Вартість обладнання, що надійшло на підприємство по замовленнях і договорах.

Правильність оформлення і склад грошових розрахунків.

Своєчасність, правильність і доступність встановлення цін і тарифів на всі види діяльності підприємств.

Фін. відділ подає дані в:

плановий відділ (фін. план);

бухгалтерію (виписки з рахунків в банку);

відділ реалізації (дані про продукцію);

відділ матеріально-технічного постачання (інформацію про уточнення планових завдань).

Фін. відділ реалізовує свої права щоденно на направлення забезпеченості, платоспроможності і стійкості фін. положення підприємств (прибутковості).

10. Доходи підприємств

Доходи можна збільшити за рахунок:

зниження собівартості;

покращення якості продукції;

введення нового асортименту;

швидкості обертання основних засобів;

підвищення податку на прибуток;

зниження цін;

кількості виробленої продукції.

Розрізняють такі види прибутку;

а) прибуток від реалізації продукції;

б) балансовий прибуток;

в) прибуток від іншої реалізації;

г) позареалізаційний прибуток.

11. Методи розподілу прибутку підприємства

Прибуток є одним із найважливіших показників, що характеризує ефективну роботу підприємства і його фінансову сторону. Але однакову величину прибиту можна одержати при різних затратах, тому для оцінки ефективності роботи підприємства широко використовують показник рентабельності, який дає характеристику рівню доходності підприємства. Для аналізу використовують такі показники рентабельності:

загальна рентабельність (прибуток поділений на середньорічну вартість вироблених фондів);

рентабельність продукції (прибуток поділений на собівартість);

рентабельність однієї гривні оптової ціни реалізованої продукції (відношення суми прибутку одержаного від реалізації до вартості продукції в оптових цінах).

Цей показник використовується для виявлення резервів збільшення прибутку за рахунок використання всіх резервів, які сприяють збільшенню обсягу самої реалізованої продукції. Для аналізу рентабельності використовуються дані планових і звітних калькуляцій, по яких визначають відхилення планової і фактичної собівартості одиниці продукції, причини відхилення, визначають заходи щодо зменшення собівартості, а зменшення собівартості призведе до збільшення рентабельності.

Якість – це сукупність тих властивостей, що здатні задовольнити потребу людей у відповідності з призначенням даного виду продукції. Якість продукції: НТП нерозривно пов’язані, оскільки з розвиток НТП продукція стає більш новішою, якіснішою, досконалішою. Під оптимальним рівнем якості продукції розуміють її споживчі властивості, здатність задовольняти ті чи інші потреби при мінімальних затратах на виробництво і споживання. Якість продукції також характеризується такими показниками як: питома вага продукції вищого сорту та коефіцієнт сортності.

12. Організація і нормування оборотних засобів

Засоби вкладені у виробничі фонди і фонди обігу разом взяті у грошовій формі називаються оборотними засобами. Склад і структуру оборотних засобів розрізняють по:

Ліквідності (найбільш ліквідні активи);

Ступені ризику вкладень капіталу (оборотні засоби з мінімальним ризиком вкладень);

Функціональні ролі в процесі виробництва (оборотні виробничі фонди, фонди обігу);

Балансу підприємства (матеріальні оборотні засоби, дебіторська заборгованість, гром. засоби).

До джерел утворення оборотніх засобів належать:

власні (статутний капітал, резервні фонди, нерозподілений прибуток, фонд нагромадження);

залучені (позичені) – довгострокові кредити, короткострокові кредити, комерційні кредити;

додатково залучені (кредиторська заборгованість постачальникам і підрядчикам, по оплаті праці, з бюджетом, з іншими кредиторами).

Розрахунок нормативів власних оборотних засобів.

В нашій державі на практиці нормативи визначають шляхом множення одноденних витрат МЦ за цінами придбання на норму запасу в днях, що можна виразити формулою:

Нс= О х Д, де:

Нс – норматив оборотних коштів авансованих в запаси сировини або будь-яких інших МЦ;

О – одноденні витрати матеріальних цінностей;

Д – норма запасу в днях.

Важливим для розрахунку нормативу є встановлення оптимальної норми запасу в днях, яка залежить від частоти поступлень МЦ, часу транспортування та на підготовку їх до виробництва. Норма запасу в днях включає в себе;

поточний запас – час знаходження МЦ на складах. Він встановлюється в розмірі 50% середньозваженого інтервалу між поставками того чи іншого виду МЦ;

транспортний запас – час знаходження МЦ в дорозі і час, необхідний для проведення грошових розрахунків;

страховий (гарантійний) запас – встановлено в розмірі 50% поточного;

підготовчий запас – час, необхідний для прийняття, розвантаження, сортування і підготовки МЦ до виробництва.

Нормування незавершеного виробництва.

Розрахунок нормативу незавершеного виробництва можна здійснити за такою формулою:

Нн/в = (С х Ц х К) / Т + Р , де

Нн/в – норматив оборотних коштів у незавершене виробництво;

С – виробнича собівартість;

К – коефіцієнт наростання затрат;

Т – тривалість періоду;

Р – резервний запас незавершеного виробництва.

При рівномірному наростанні затрат коефіцієнт вираховується за формулою:

Кзр/з = (А + 0,5Б)/(А + Б) , де

А – одноразові витрати на початок виробництва;

Б – змінні затрати на виробництво виробу.

При нерівномірному наростанні затрат коефіцієнт вираховується за формулою:

Крез/затр. = (З1 + З2 + З3 + ... Зд + (С/2))/(Сп х Ц) , де

З1, З2 – витрати на перший, другий і т.д. день;

Зд – затрати на передостанній день виробничого циклу;

Сп – витрати на виготовлення вироб. виробу;

Ц – тривалість виробничого циклу в днях.

Джерелами фінансування приросту сукупного нормативу власних оборотних коштів є:

прибуток;

приріст стійкої кредиторської заборгованості;

кошти по перерозподілу;

банківські кредити.

За джерелами утворення оборотні засоби класифікуються на:

оборотні засоби, придбані за рахунок власних джерел (статут, фонд, прибуток);

оборотні засоби, придбані за рахунок