Стандарти обліку поділяються на два види: міжнародні та внутрішні (національні). Міжнародні стандарти б/о – стандарти, які розроблюються Комітетом міжнародних стандартів б/о (КМСБО) і рекомендовані до застосування. Внутрішні (національні) стандарти – нормативи з б/о, які видаються для внутрішнього користування окремою країною.

Бухгалтерський стандарт – це стандартні вимоги до методів і процедур ведення б/о.

Стандарти в основному відносяться до фінансового обліку та звітності.

В кожній країні розробкою принципів та стандартів займаються спеціальні організації.

В У. розробкою принципів та стандартів займається Мінфін У.

Стандарти б/о розглядають наступні питання:

1. Який мінімум інформації повинен бути наведений у фінансовій звітності, щоб на її основі можна було приймати різні управлінські рішення?

2. Як оцінювати статті фінансової звітності (активи, пасиви та інші показники)?

Структура Положень (стандартів) б/о в У. має наступний вигляд:

вступ – загальні положення;

опис сутності (розкривається зміст даного об’єкту, його визнання та способи оцінки, методи обліку тощо);

розкриття інформації, яка повинна обов’язково знайти відображення у звітності та примітках до неї;

необхідні пояснення (примітки), що регулюють процедуру практичного застосування окремих вимог, що складають основу того чи іншого положення (стандарту);

дата набуття чинності.

Кожне Положення присвячене окремій темі б/о.

В У. передбачається прийняти 25 П (С) б/о, які охоплюють всі діючі МСБО (Крім стандартів, які стосуються звітності банків і пенсійних фондів). Деякі національні стандарти об’єднують положення декількох МСБО, а в деяких випадках розробляються стандарти, зміст яких не має аналогу в міжнародних стандартах. Але всі національні стандарти базуються на МСБО та не суперечать їм.

3. Для складання фінансової звітності у відповідності до діючих нормативних актів та надання її користувачам керівництво п-ва формує облікову політику: обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність показників фінансових звітів.

Визначення терміну „облікова політика” дається в ст. 1 З-ну У „Про б/о і фінансову звітність У.” і в п. 3 П(С)БО № 1: „облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються п-вом для складання і подання фінансової звітності”.

В економічній літературі вона трактується таким чином:

Облікова політика – це сукупність конкретних методів і форм (способів) ведення б/о, що обирається підприємство виходячи із загальноприйнятих правил та особливостей своєї діяльності для підготовки та наддання фінансової звітності.

Облікова політика є складовою частиною фінансової звітності і повинна розроблятися самостійно кожним підприємством в У., зареєстрованим у встановленому законодавством порядку. Основна її мета – забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан п-ва, результати його д-сті, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень.

Ступінь свободи п-ва у формуванні облікової політики обмежений державною регламентацією б/о, представленою відповідними методиками та обліковими процедурами, серед яких містяться альтернативні варіанти.

Облікову політику в широкому розумінні можна визначити як управління обліком, а у вузькому – як сукупність способів ведення обліку (вибір підприємством конкретних методик ведення обліку).

Облікова політика підприємства згідно з п.п.25.1. П(С)БО 1 розкривається у примітках до фінансової звітності, де п-во висвітлює обрану облікову політику шляхом опису: а) принципів оцінки статей звітності; б) методів обліку за окремими статтями звітності.

Вона розробляється на багато років і може змінюватись лише в тому випадку, якщо: змінюється законодавство У. або нормативні акти, які впливають на постановку б/о; п-во розробило нові способи ведення б/о, застосування яких дозволить більш достовірно відображати факти господарської діяльності або зменшити трудомісткість облікового процесу; мають місце істотні зміни умов д-сті (змінюються статутні вимоги).

Зміст облікової політики оформлюється спеціальним наказом про облікову політику, який розробляє головний бухгалтер п-ва і несе відповідальність за його формування, керівник затверджує наказ про облікову політику і несе відповідальність за його формування. Керівник затверджує наказ про облікову політику і несе відповідальність за його зміст; саме його підпис робить наказ про облікову політику чинним.

У ст. 4 З-ку У. „Про б/о і фінансову звітність в У” і п 18 П(С)БО 1 наводяться десять основних факторів, якими слід керуватися при визначенні облікової політики:

- форма власності та організаційно-правова форма (ТзОВ, АТ, СП, ДП тощо);

- вид діяльності чи галузеве підпорядкування (комерційна діяльність, будівництво, промисловість тощо);

- обсяги в-ва, середньоспискова чисельність працівників тощо;

- відносини із с-мою оподаткування (звільнення від різного виду податків, зменшення ставок податків, надання пільг по оподаткуванню);

- можливість самостійних дій з питань ціноутворення;

- стратегія фінансово-господарського розвитку (мета і завдання економічного розвитку п-ва на довгострокову перспективу, напрямки інвестицій, які будуть надані, тактичні підходи до вирішення перспективних завдань);

- наявність технічного оснащення функцій управління (забезпечення ЕОМ, засобами орган техніки, програмними засобами);

- наявність ефективної системи інформаційного забезпечення підприємства (за всіма необхідними для підприємства напрямками);

- рівень кваліфікації бухгалтерських кадрів, економічної сміливості та ініціативності керівників п-ва;

с-ма матеріального заохочення ефективної роботи працівників п-ва і матеріальної відповідальності за коло обов’язків, що виконуються.

Побудова та коротка характеристика Плану рахунків

Принципи побудови Планів рахунків.

План рахунків може бути побудований трьома способами:

1. лінійний – р-ки перераховуються в певному порядку. Такий План р-ків використовується в У до 2000 р.;

2. десятковий ієрархічний – всі р-ки розбиваються на десять груп, кожна група – на десять підгруп, кожна підгрупа ділиться на десять субпідгруп і т.д. Такий підхід об’єднує ідеї десяткової класифікації Поля Отле з ієрархічною ідеєю Дж.Чербоні. Варіант десяткової ієрархічної системи побудови Плану рахунків здійснив у 1927 р. Е.Шмалейбах. з 1942 р. його ідеї були покладені в