Що ж стосується ставок податку, то тут все залежить від конкретної законодавчої та економічної практики в тій чи іншій країні. В залежності від встановленого юридичного способу визначення ставки податку, розрізняють фіксовані та перемінні (бюджетні) ставки При цьому не можна завчасно визначити розмір податкових надходжень, оскільки величина оподатковуваної бази із року в рік змінюється. Такий порядок встановлення вставок прийнятий у Великобританії, Індонезії, Чилі, Швейцарії, Південній Кореї, Японії. В інших країнах (Австралії, Канаді, Нідерландах, США, Франції, Швейцарії) місцева влада планує ставку податку на нерухомість, виходячи із передбачуваних бюджетних витрат та величини існуючої оподатковуваної бази. Ставка податку, таким чином, є перемінною величиною. При цьому в одних випадках, як, наприклад, в Швейцарії та Нідерландах, місцева влада наділена найбільш широкими повноваженнями у виборі розміру ставок. В більшості ж Інших випадків діють загальнодержавні і регіональні нормативні акти, які обмежують мінімальну чи максимальну величину вставки Конкретний розмір ставки може змінюватися за країнами від часток відсотка до 7-10% при коефіцієнтах оподаткування 20-100%. Логічно, якщо податок на нерухомість історично вводився одночасно із відміною інших майнових податків, то ефективна ставка нового податку вибиралася з урахуванням необхідної компенсації відмінених видів платежів.

2.3. Методика визначення вартості грунтується або на порівнянні продаж, тобто вивченні цін ринкових угод (Австралія, Данія, Швеція, а також Індонезія та Японія - для земельних ділянок), або на капіталізації прибутку від потенціального використання нерухомості (Швейцарія, Данія, Швеція), або на затратному методі - розрахунку витрат, які були б необхідні для відновлення даного об'єкту нерухомості (Індонезія, Японія, Південна Корея), поєднання всіх трьох перерахованих методів використовують в США, Канаді, Нідерландах.

Що стосується використання методів аналогового підходу для оцінки ринкової вартості об'єктів нерухомості, яка передбачена в проекті нового і податкового кодексу, то його теж буде важко застосовувати у зв'язку із відсутністю даних продажу тих чи інших типів нерухомості.

На кого покладуть почесний обов'язок розробити методику оцінки вартості об'єктів, залишається загадкою. ДПАУ від цього відхрещується Податківців можна зрозуміти: ну немає в них, за словами заступника голови ДПАУ Олексія Шитрі, «фахівців, у смислі інженерів-будівельників». та й податкову політику проводить усе-таки Мінфін. «Ще 1996 року коли велися перші розробки, цілком ясно й зрозуміли було сказано і у нас є Держкомітет з будівництва й архітектури, який повинен дати методику оцінки будівель і житла. Є в нас Мінекономіки, будь ласка, нехай сідають поруч і творять. Податкова адміністрація до цього не буде причетна. Навіщо най це потрібно?» — поділився своїми міркуваннями пан Шитря.

Річ, власне, не у відсутності документа як такого Зрештою, методика —лише нормативний акт. під тиском обставин він може видозмінюватися. Але, попри всю свою важливість (а методикою справді можна «зарубати» весь позитив, який, певне, в майбутньому закладуть у цю статтю Кодексу).. впровадити її в текст «податкової конституції» не бачиться можливим. Це раз. Затвердити нову методику хоч наступного дня після набрання кодексом чинності — як кажуть, було б бажання.., Це два Тому, хоч скільки натякали деякі депутати та свідома громадськість, що, мовляв, годилося б і сам документик мати перед очима, податок на нерухомість приречений прийматися за принципом «кіт у мішку». Якщо звісно, не виписати гранично просто, зрозуміло й недвозначно всі норми стосовно оцінки в самому Податковому кодексі. Поки що ця частина законопроекту має низку нестикувань, а цапом відбувайлом, котрий відчує їх повною мірою, буде той самий платник податків.

Йдеться про розрахунок бази оподаткування будівель (ст. 6026). Оскільки на ній, у принципі, зав'язана та сума, яку платникові податків доведеться пожертвувати бюджетові, наведемо її майже повністю.

«...(1) База оподаткування будівлі розраховується окремо по кожнім будівлі та обчислюється шляхом множення плоті будівлі у відповідних одиницях виміру (квадратні метри) на середню вартість одиниці виміру будівлі, визначену на 1 січня поточного року, або на середню вартість одиниці виміру нової будівлі.

(2) Для оцінки середньої вартості одиниці виміру будівлі використовується метод аналогій, за яким середня вартість одиниці виміру будівлі встановлюється на підставі оцінки середньої вартості одиниці виміру площі будівлі, аналогічної оподатковуваній, залежно від матеріалу, з якого виготовлені стіни, місця розташування, призначення будівлі та інших факторів її оцінки.

1. Розмір середньої вартості одиниці виміру площі будівлі залежно від матеріалу, з якого виготовлені стіни, місця розташування, регіону, чисельності постійних жителів населеного пункту встановлюється органами місцевого самоврядування за методикою оцінки, яка затверджується Кабінетом Міністрів України...

(3) Середня вартість одиниці виміру нової будівлі розраховується шляхом ділення загальної вартості будівництва на загальну площу будівлі.

(4) База оподаткування будівель визначається платниками податку самостійно”.

Судячи з розшифровки, доданої до новації, йдеться зовсім про інше. З фіскальною метою знаходять будиночок, «аналогічний до оподатковуваного»;

визначається його середня вартість, що й додається до оцінюваного об'єкта, з поправкою на супутні чинники (кількість жителів у даному населеному пункті, місце розташування; будматеріали; призначення будівлі та ін.). Зрозуміло, що ринком тут і не пахне.

Цікаво, хто й яким чином вибиратиме еталон для порівняння? Яким чином враховуватиметься місце розташування будівлі, коли навіть землю, на якій вона стоїть, збираються оподатковувати «за твердим карбованцем»? Насторожує наявність туманних «інших чинників» оцінки. «Це дуже зручне словосполучення. У двох однакових мазанках можна знайти стільки “інших чинників”, що один платитиме 5 копійок податку, з інший - 5 гривень. Усе залежатиме від того, в яких конкретних взаєминах державна людина-оцінювач перебуватиме з власником