Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу зазначену цією угодою, а власник зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умовами праці. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк дії, права, обов’язки і відповідальність сторін, а також умови розірвання договору можуть встановлюватися угодою сторін. Право прийому працівників на умовах контракту надане усім підприємцям незалежно від форм власності і характеру діяльності. За трудовою угодою між сторонами визначається перелік робіт, послуг, що підлягають оформленню та здачі виконавцем замовнику на окремих етапах виконання та по закінченні договору, а також технічні, економічні та юридичні вимоги до виконуваних робіт. Крім цього трудовою угодою обумовлюється порядок здачі та приймання робіт, форма розрахунків та оплата.
У випадку розірвання угоди з ініціативи замовника або припинення робіт при з’ясуванні неможливості одержання позитивного результату замовник сплачує витрати на підставі звітних документів виконавця.
3. Оплата праці ґрунтується на тарифній системі, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки і тарифно-кваліфікаційні довідники.
Тарифні сітки (схема посадових окладів) формуються на основі тарифної ставки робітника першого розряду і міжкваліфікаційних співвідношень розмірів тарифних ставок наступних розрядів до першого. Для визначення тарифної ставки будь-якого розряду робітника треба користуватися тарифно-кваліфікаційним довідником. У якому вказується перелік виконаних робіт, що відносяться до того чи іншого розряду, і врахувати кваліфікацію робітника.
Нормування дозволяє врахувати кількість затраченої праці. Форма оплати праці дозволяє визначити порядок розрахунку заробітної плати.
В процесі нормування праці розробляють і запроваджують норми затрат праці і норми часу на виконання робіт, норми виробітку за одиницю часу, норми обслуговування, чисельність працюючих.
Власник має право самостійно визначати системи, форми і види оплати праці та посадові оклади. Держава гарантує лише дотримання власниками мінімальних розмірів та передбачених законодавством про працю гарантій і компенсацій.
Для бухгалтера важливо знати основи законодавства про працю, контролювати правильність застосування менеджерами затверджених тарифних ставок і посадових окладів, заповнення первинних документів про відпрацьований час, виробіток, наявність документів, що підтверджують право на доплати за невідпрацьований час. Заробітна плата знаходиться в центрі уваги різних зацікавлених сторін – найманих працівників, власників, пенсійного фонду, податкових органів, профспілок, державних структур. Для кожної із сторін значення заробітної плати оцінюється по-різному, але повільність нарахування та утримання зачіпає інтереси всіх.
В основу організації оплати праці покладено колективні договори між роботодавцями та найманими працівниками. Вони укладаються двома сторонами зобов’язань із метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, узагальнення інтересів працівників та підприємств.
Центральним поняттям організації праці є визначення сфери застосування адекватних умовам підприємства систем та форм оплати за виконану роботу.
Система оплати праці складається з двох підсистем – погодинної (оплата праці залежить від відпрацьованого часу і встановлених тарифних ставок чи посадових окладів) та відрядної (оплата праці залежить від виготовленого обсягу продукції (робіт чи послуг) з урахуванням складності й умов праці та відрядних розцінок за одиницю продукції (робіт чи послуг) встановленої якості).
Погодинна підсистема має дві форми оплати праці:
погодинна проста – оплата здійснюється за кількість відпрацьованих годин (днів) і встановлених тарифних ставок чи посадових окладів;
погодинно-преміальна – оплата здійснюється, як і при простій погодинній формі, але крім того працівнику виплачується премія за особливі умови роботи.
Відрядна підсистема має такі форми оплати праці:
пряма відрядна оплата залежить від обсягу виготовленої продукції (робіт чи послуг) та розцінок;
відрядно-преміальна – оплата праці залежить від суми заробітку за відрядними розцінками й обсягу виготовленої продукції та встановленого розміру премій;
непряма відрядна – використовується для оплати праці допоміжних працівників у процентах від заробітку основних, яких вони обслуговують, що стимулює продуктивність праці допоміжного персоналу;
відрядно-прогресивна форма оплати ґрунтується на тому, що зі збільшенням обсягу виготовленої продукції зростає розцінка;
акордна форма – передбачає нарахування заробітної плати за наперед визначену роботу, виконану в обумовлений час. За скорочення робочого часу і виконання якісної роботи може бути додатково нарахована премія;
колективно-відрядна (бригадна) форма застосовується у промисловості при випуску продукції на кінцевій операції і розподілі загальної суми заробітку між членами бригади пропорційно до їх тарифного заробітку.
Системи та форми оплати праці встановлюється роботодавцем виходячи з їх доцільності й ефективності в конкретних умовах використання найманих працівників. Проте свідомий досвід з організації праці свідчить про доцільність розширення сфери застосування погодинних форм оплати. Законодавством передбачено при погодинній оплаті встановлення працівником нормованих завдань, що означає визначення обсягу робіт за годину праці. Це вимагає обґрунтування норм часу на всі операції з виготовлення продукції, норм обслуговування устаткування, норм на прибирання приміщень.
Нараховану заробітну плату поділяють на два види:
1). Основну;
2). Додаткову.
Є інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні і інші грошові виплати, які непередбачені актами чинного законодавства.
4. Для правильного визначення сум заробітної плати і розрахунку по ній необхідно вести облік використання робочого часу.
Облік фактичного часу перебування працівників на підприємстві називаються табельним обліком.
Табелі ведуться в розрізі цехів, відділів, дільниць та інших структурних підрозділів підприємства. Відповідальність за точність наведених даних покладається на табельників або інших відповідальних осіб.
В табелі вказується перелік всіх працюючих відповідно присвоєних табельних номерів по окремих відділах, цехах.
Застосовується два способи ведення табелів:
1). Суцільна реєстрація – при цьому записується всі виходи і невиходи на роботу;
2). Вибіркова реєстрація – при цьому відмічають тільки відхилення від нормального робочого режиму.
Табелі використовуються також для економічного аналізу (5-а сторінка ф.П-12), де наводяться
