Загалом метод угрупування витрат тільки за економічними елементами є вельми сумнівним є погляду його доцільності. Адже в такому угрупуванні “тоне” показник собівартості продукції, зокрема, якщо йдеться про різні ступені її формування, починаючи від цехової собівартості. Тому з метою планування й обліку витрат, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції, робіт і послуг, групують за статтями калькуляції. Це дозволяє формувати виробничу і повну собівартість продукції. Витрати за статтями калькуляції за своїм складом ширші за елементи, оскільки враховують характер і структуру виробництва, створюючи базу для економічного аналізу та визначення ціни.

Калькулювання собівартості – це обчислення в грошовому вираженні витрат на виробництво та реалізацію продукції, робіт і послуг за встановленими статтями витрат.

Принципова відмінність угрупування витрат за статтями калькуляції від угрупування за економічними елементами полягає в наявності в ній комплексних статей, що об’єднюють різнорідні за економічним змістом елементи за призначенням витрат, за місцями їх виникнення і способами розподілу між окремими видами продукції залежно від обсягів виробництва кожного виду.

Угрупування витрат за статтями калькуляції дозволяє виділити витрати, безпосередньо пов’язані з технічним процесом, і витрати, що стосуються обслуговування виробництва і управління.

Типова номенклатура калькуляційних статей витрат:

ь Сировина і матеріали;

ь Поворотні відходи (зі знаком “мінус”, бо вони віднімаються від вартості використаних сировини і матеріалів);

ь Куповані комплектуючі вироби і напівфабрикати;

ь Послуги сторонніх організацій, спожиті безпосередньо у виробництві продукції;

ь Паливо та енергія, спожиті в технологічних цілях (цю статтю можна об’єднати з попередньою);

ь Заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві (основна і додаткова);

ь Відрахування на соціальні цілі;

ь Амортизація основних засобів, що експлуатуються безпосередньо в процесі виробництва;

ь Витрати на підготовку й освоєння виробництва (в частині їх списання зі статті витрат майбутніх періодів);

ь Витрати на утримання й експлуатацію обладнання;

ь Загальновиробничі витрати;

ь Адміністративні витрати;

ь Втрати від браку;

ь Інші виробничі витрати;

ь Поза виробничі витрати (витрати на збут).

З перерахованих калькуляційних статей суто елементами є такі:

ь Матеріальні затрати;

ь Сировина і матеріали;

ь Поворотні відходи;

ь Куповані комплектуючі вироби та напівфабрикати;

ь Заробітна плата працівників, зайнятих у виробництві;

ь Відрахування на соціальне страхування працівників, зайнятих у виробництві;

ь Амортизація основних засобів, що експлуатуються безпосередньо у процесі виробництва;

ь Послуги сторонніх організацій, спожиті безпосередньо у виробництві продукції;

ь Паливо й енергія, спожиті в технологічних цілях;

ь Витрати на підготовку й освоєння виробництва;

ь Загальновиробничі витрати;

ь Витрати на утримання й експлуатацію обладнання;

ь Адміністративні витрати;

ь Втрати від браку;

ь Інші виробничі витрати;

ь Поза виробничі витрати (витрати на збут).

о кожної з цих статей можуть входити будь-які з перерахованих вище економічних елементів.

Загальновиробничі витрати, включаючи витрати на утримання й експлуатацію обладнання, обліковуються за кожним цехом (дільницею) окремо, а та їх частина, що розподіляється, наприкінці звітного періоду списується в аналітичному розрізі відповідних видів продукції.

Адміністративні витрати обліковуються по підприємству загалом.

На підприємствах з безцеховою структурою управління певна частина витрат на обслуговування виробництва й управління (заробітна плата майстрів, витрати на утримання і ремонт приміщення) обліковуються у складі адміністративних витрат.

Вартість робіт і послуг допоміжних цехів включається до витрат цехів-споживачів. При цьому витрати на такі роботи і послуги обчислюються або за плановою, або за фактичною собівартістю. Наприкінці звітного періоду різниця між плановою і фактичною собівартістю зазначених робіт і послуг включається до відповідних статей витрат. Собівартість робіт і послуг, що виконуються одними цехами для інших цехів одного підприємства, визначається виходячи з фактичної суми основних витрат, витрат на утримання й експлуатацію обладнання та цехових витрат.

Витрати на підготовку й освоєння виробництва, пов’язані з обробкою нових видів виробів, їх підготовкою до промислового виробництва, і з розробкою нових технологічних процесів. Вони спочатку обліковуються в складі витрат майбутніх періодів, а потім поступово списуються на собівартість продукції виходячи з планового терміну їх повного відшкодування й планованого обсягу випуску продукції в цей період.

Статтю втрат від браку включають в калькуляцію тільки на виробництвах, де повністю запобігти таким втратам неможливо через приховані вади сировини і матеріалів, що спричиняють брак під час обробки, та з інших неусувних причин.

До позавиробничих витрат належать ті витрати, які не пов’язані безпосередньо з процесом виробництва: витрати на пакувальні матеріали (тару), доставку продукції на станцію призначення, навантаження та інші витрати на збут, включаючи витрати на рекламу. Ці витрати часто залежать від зміни обсягів продажу, тобто за суттю є змінними. Крім того, важливо відзначити, що зміни розміру витрат на збут залежать не тільки від обсягів продажу, а й від ваги та габаритів виробів. Останнє стосується, зокрема, витрат на упакування і відвантаження.