Значні податкові пільги для сільского господарства призводять до зниження частки податків і обов’язкових платежів у його новоствореній вартості. Використання як бази оподаткування показників реалізованої продукції (для відрахуваннь у дорожні та інноваційні фонди) і заробітної плати (для відрахуваннь у Пенсійний фонд, фонд соціального страхування і фонд зайнятості) збільшують питоме податкове навантаження для тих галузей і підприємств, які випускають більш трудомістку продукцію або мають вищий рівень матеріальних витрат.

Згідно з данними статистичної звітності, у 1998 році платежі, нараховані у інноваційний та дорожній фонди у цілому по народному господарству України ( без урахування МП і кооперативів), становили майже 3,5% ВВП. Для транспорту, зв’язку і сільського господарства вони були приблизно на середньому рівні, тоді як для промисловості - майже в 1,5 рази перевищували його. При цьому в чорній металургії нараховані платежі досягли вже 10,6% ВВП галузі, при менш як 2% - у легкій промисловості.

Значні галузеві відмінності в обов’язкових платежах у державні цільові фонди не були пов’язані ні з результатми діяльності галузей, ні з обсягами послуг, одержаних ними від держави. Причиною порушення принципу нейтральності стало використання як його бази показника реалізованої продукції. Тому не випадково для підприєвств гірничо - металургійного комплексу потрібним було введення спеціальних умов оподаткування ( у тому числі таких, як зниження ставки збору в Державний інноваційний фонд (на 50%) і скасування збору у дорожній фонд).

За обсягами фактично сплачених податків та обов’язкових зборів у бюджет відмінність питомого податкового навантаженн виявляється ще значнішою, ніж за нарахованими платежами: якщо на траспорті сума податків та інших обозкових платежів у бюджет, а також внесків по обов’язковому соціальному страхуванню у 1996 році становила54,7% ВВП галузі, то в сільському господарстві - відповідно тільки 14,6% тобто майже в 4 рази менше. У 1998 році податкове навантаження коливалося від 47,3% галузевого ВВП (у галузі зв’язку) до 15,8% ( у сільському господарстві).

Дифференціація фактичного рівня оподаткування є наслідком не тільки особистостей податкової системи (наявності галузевих податкових пільг та податків, прив’язаних до елемнтів затрат), але й, насамперед, заборгованості підприємств по податках і обов’язкових платежах.

У 1998 році приріст недоїмки у розрахунку на 1 гривню нарахованих податків у бюджет становив по народному господарству (у цілому) 37 коп., у промисловості - 44 коп., а у сільскому господарстві - 59 коп. У галузі зв’язку приріст податкової заборгованості був у 10 раз нижчим, ніж в середньому по народному господарству ( 27, с. 101).

Висока заборгованість по податках та обов’язкових платежах означає, що фактично підприємства - боржники здобувають додаткові “податкові пільги”. У 1998 році до заборгованості низькоефективних та збиткових підприємств по податках та інших обов’язкових платежах у дедалі більшому обсязі стала додаватися стрімко зростаючазаборгованість підприємств вискорентабельних галузей, які випускають “унаверсальні товари” (електроенергетики і газової промисловості) В умовах бартеру неплатежі підприємств, які погано адаптувалися до ринку , врешті - решт, нагромаджуються в їх заборгованості виробникам або поставщика газу і електроенергії. Виробникик і поставщики “універсальних товарів” використовують неплатежі у бюджет як засіб часткової компенсації неплатежів своїх споживачів. Відсутність реальної майнової відповідальності за виконання податкових (як, з рештою, і будь - яких інших) зобов’язань, а також практика списання і реструктуризації їх податкової заборгованості перед бюджетом призвели до того, що неплатежі стали важливим елементом їх “раціональної поведінки”.

Поведінка підприємств у риковій економіці, міра свободи їх дій визначаються їх ринковими цінами і співвідношенням доходів і витрат кожного з них, тобто жорсткісттю його бюджетних обмежень. Однію з ознак такої жорсткості є неможливість дял підприємств впливати на нормативи оподаткування. Підприємства на України досить можуть впливати на умови свого оподаткування через систему неплатежів. Тими самим доходи держави розподіляються користь найменш ефективних підприємств, які завдяки цьому дістають можливість продовжувати діяльність прктично незалежно від критеріїв економічної ефективності. Усі спроби Уряду збільшити бюджетні надходження приводили, у кращому випадку до стабілізації доходів у номінальному вираженні (як це було у 1997 і 1998 роках) або до зниження темпів зростання недоїмки (як це було у 1999 році).

В умовах, що склалися, ефектиніші підприємства втрачають свої конкурентні переваги, як на міжнародному так на внутрішніх ринках:

Високі абсолютний і відносний рівні податкового навантаження на ефективніші підприемства означає, що по відношенню до них податкова система України має дискримінаційний характер. Найефективніші підприємства втрачають стимули до розширення діяльності (принаймі легальної) та створення додаткових робочих місць. Рівень зайнятості та середня продуктивність праці в країні знижіються, отже - зменшуються і доходи бюджету. Скорочення зайнятості, в свою чергу, вимагає від держави додатковго соціального захисту.

Тим часом, у таких умовах, найменш ефективні підприемства заінтересовані в продовженні своєї діяльності, оскільки це є підставою для збереження податкових пільг. Наслідками здійснюваної в Україні податкової політики стали зростання кількості неефективних підприємств у народному господарстві та триваюче падіння темпів економічного розвитку, викликане неможливісттю перерозподілу виробничих факторів у найефективніші види діяльності.

Роль взаємозаліків у розв’язанні проблеми бюджетних доходів

В останні роки, як інструмент збільшення бюджетних надходженнь “в умовах нестачі платіжних засобів” застосовуються взаємозаліки з бюджетом.

На перший погляд проведення взаємозаліків збільшує доходи бюджету. Однако, це суто арифметичне збільшення. При взаємозаліках паритетні