потреб держави у формуванні її фінанових ресурсів. При цьому вона повинна впливати на ринкові процеси і стимулювати процес виходу держави з кризи. Однак, стимулювати ти чи інши пріорітетні напрями економічного розвитку за допомогою податкових пільг слід дуже обережно, оскільки досвід надання пільг з оподаткування в Україні свідчить, що податкові пільги найчастіше допомагають ухилятися від оподаткування.
Головними напрямами в перехідний період повинні бути:
створенн умов для динамічного розвитку підприємств та галузей народного господарства, які мають тенденцію швидкого оббігу фінансового капіталу, максимального зростання обсягу виробництва та прибутку;
прискорення процесів формування реального власника в усіх галузях національної економіки насамперед у промисловості і аграрному секторі;
розширення сектору малого бізнесу, який дає змогу, з одного боку, забезпечити зайнятість значної частини населення, а з другого – значною мірою прискорити процеси розвитку національної економіки;
підвищення добробуту населення за рахунок соціальної спрямованості видатків бюджетних видатків;
опримізація співвідношення між фінансовими ресурсами, мобілізованих до бюджетів різних рівнів, і грошовими засобами, що залишаються в розпорядженні фізичних та юридичних осіб;
зміна співвідношення між податками, які сплачуються населенням і підприємницькими структурами, за рахунок істотного збільшення доходів фізичних осіб;
посилення ролі прямих податків і, зокрема, податку на прибуток, податку на власність, податку на використовувані ресурси і скорочення непрямих податків, передусім універсальних акцізів;
збільшення податкової бази із значної кількості прямих податків, використання обгрунтованих податкових ставок залежно від виду діяльності та отриманих доходів;
підвищення ролі місцевих податків і на цій основі збільшення фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування;
використання економічних важелів для обмеження товарообмінних операцій усіма підприємствами та галузями економіки;
виконання підприємницькими структурами і фізичними особами своїх податкових зобов’язань;
використання системи заходів, спрямованих на усунення можливостей застосування витартних методів господарювання.
Для того, щоб податкова політика сприяла формуванню фінансового капіталу як на рівні окремих підприємницьких структур, так і всього народного господарства, необхідна така податкова система, в якій можна було б опримізувати дію основних фінкцій податків – фіскальної, розподільчої, регулюючої, стимулюючої та соціальної. Найефективнішою податкова система, на нашу думку, буде тоді, коли дія кожної функції спрямовуватиметься на реалізацію стратегічної мети розвитку України – економічної стабілізації, піднесення всіх галузей народного гоподарства на якісно новий технічний і технологічний рівень., підвищення добробуту всього народу.
РОЗДІЛ 4
НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
Для стабілізації фінансової ситеми держави велике значення має податкова дисципліна, тобто своєчасне і в належних розмірах внесення фізичними і юридичними особами встановлениї обов’язкових платежів і зборів у державний і мисцеві бюджети. На жаль за весь період існування незалежної України жодного разу не було виконано бюджет у його доходній частині. Фактичні доходи бюджету у 1990 –1999 роках коливалися в медаж 54 – 83% від затвердженої парламентом величини. У 1998 році вони становили, зокрема, лише 75% запланованих надходжень. Із 29 джерел надходжень, визначених законом про Державний бюджет України на 1998 рік план виконано тільки щодо 10 джерел. Податкові надходження у бюджет були дещо нижчими від запланованих внаслідок подальшого спаду виробництва у 1998 році (на 1,7%) та зменшення частки бюджеттних надходжень у ВВП (з 30% у 1997 до 27,8% у 1998р.) (27, с. 59).
Але головним фактором зниження податкових надходжень у бюджет на 25% стало ухилення від сплати податків. Таке явище відбувається і вкраїнах з розвиненою ринковою економікою, проте там на перешкоді прагненню приховати доходи від держави стоїть віками вівирене податкове законодавство.
В Україні ж формування ринкової економіки і адекватної їй податкової системи тільки розпочалося. Недоліки податкового законодавства зумовили масові неплатежі у бюджет на фоні зітяжної економічної кризи. Ще у 1997 році Президент л. Кучма привернув увагу податківців до того, що майже половина підприємств з числа перевірених порушувала податкове законодавство.
З тих пір положення не поліпшилося. Наприклад, у Львовській області налічується приблизно 40000 підприємств, з них у 1999 сплатили податки лише 24,5 тис. (62%), причому половину платежів здійснено під адміністративно – правовим тиском. За данними податкової міліції, за останні роки кількість фактів ухилення від сплати податків невпинно зростає. У 1999 році з цього приводу порушено 10,3 тис. кримінальнихї справ; органами ДПА стягнуто стягнуто у бюджет 3,2 млрд. грн., але це лише частина належних коштів. За підрахунками, щорічна втрата бюджетних коштів становить 12 – 15 млрд. грн. Вражаючі масштаби недоїмок та приховування розглядаються багатьма урядовцями як наслідок малоефективного контролю та нездатності працівників податкової служби збирати податки. Зауважимо, принагідно, що у цій службі, створеній у 1996 році зайнято понад 100 000 осіб, тобто більше ніж у США, населення якої перевищує наше майже у 6 разів (27, с.61).
У будь – якому сільському районі України налічується не більше сотні підприємницьких структур, а фіскальний контроль здійснюють понад 40 працівників податкової служби, 10 працівників контрольно – ревізійної служби галузевих підприємств і стільки ж працівників державної служби. Чисельність контролерів тільки у 1999 році зросла ще на 5 тис. чоловік (27, с.65). Попри такий потужний контрольно – ревізійний аппарат, несплата податків має масовий характер. Правда, часта податки не сплачуються з об’єктивних причин – через відсутність коштів. Цим же пояснюється і те, що з додатково нарахованих податковою інспекцією сум після контрольних перевірок у бюджет надходить лише третина недоїмки, а решта перетворюється у податковий борг. Проте навіть екстраординарні заходи податкових служб щодо стягшення податків не дали оцікуваних результатів. (Пригадаємо учбово – цивільні збори керівників найбільших підприємств – поржників, котрим дозволялося покинути табір лише в