Головна вада непрямого оподаткування – це те, що їх розмір не залежить від доходу платника та те, що непрямі податки відривають частину оборотних коштів з господарського обігу підприємства, так як вони входять в ціну товару.

Головне місце в системі непрямих податків вналежить податку на додану вартість.

Податок на додану вартість у багатовіковій історії по-даткового права — порівняно новий вид непрямого подат-ку. Податки на споживання як особлива частина непрямих податків використовувалася в практиці оподатковування розвинутих країн давно. Але спочатку - до 1950-х років - у цю групу входили лише два податки: податок з обороту і податок з продажу. Податок з обороту стягався на кожній стадії прямування товару від виробника до кінцевого споживача, тобто багаторазово. Податок з продажу стягається однократно як частка (у %) від вартості товару на кінцевій стадії його реалізації. Потім ці податки почали замінятися ПДВ, причому цей процес мав тривалу передісторію.

Податок з обороту став широко використовуватися західними країнами в період світової війни для задоволення її зростаючих потреб. Податок викликав серйозні дорікання і підприємців, і споживачів, незадоволених багатократним подорожчанням товарів по мірі проходження ними послідовних стадій виробництва й обертання й обумовленим цим зменшенням споживання відповідних товарів. Крім того, у якості важливого недоліку податку з обороту відзначалося те, що він не знаходиться в прямій залежності від реального внеску кожної стадії виробництва у вартість кінцевого продукту (через різноманітну частку матеріальних витрат в обороті виробленого на кожній стадії продукту). Останнє означає, що податок з обороту складається, крім всього іншого, під впливом змін числа стадій виробництва (числа операцій по реалізації). Це позбавляє даний показник нейтральності стосовно організаційної структури виробництва. Тому після першої світової війни в переважній більшості країн використання даного податку було припинено. З початком другої світової війни ріст військових фіскальних потреб знову змусив багато західних країн або повернутися до податку з обороту, або використовувати податок з продажу. Досвід застосування другого податку виявив і в нього важливий недолік - податок позбавляє державу можливості впливати на всі стадії прямування товару від виробника до споживача.

Після закінчення другої світової війни західні країни через зростання фіскальних потреб в результаті посилення державного регулювання економіки не відмовилися, як це було після першої світової війни, від податків на споживання. Замість цього був обраний інший шлях - заміна податку з обороту і податку з продажу податком на додану вартість. Теоретично ПДВ являє собою частку (у %) від вартості, доданої на кожній стадії виробництва й обертання (тобто на кожній стадії проходження товару від виробника до кінцевого споживача). Розмір доданої вартості обчислюється підприємством як різниця між вартістю реалізованої продукції і вартістю матеріальних цінностей, використаних для виробництва відповідної продукції (за винятком зносу основного капіталу).

Першою внесла зміну в структуру непрямих податків Франція, яка у 1954 році провела заміну податку з обороту, що раніше використовувався, на ПДВ. Відповідна заміна базувалася на ідеї, що ПДВ, зберігаючи переваги інших непрямих податків, вільний від їхніх основних недоліків. По-перше, ПДВ, як і податок з обороту, багатократний, оскільки також стягається на кожній стадії виробництва й обертання і відповідно на відміну від податку з продажу зберігає можливість впливу держави на всі стадії відтворення. По-друге, оскільки ПДВ оподатковується не вся вартість обороту кожної стадії, а тільки лише додана вартість, він надається в прямій залежності від реального внеску кожної стадії у вартості кінцевого продукту (рівну сумі доданих вартостей усіх стадій обороту виробництва й обертання). У результаті ПДВ на відміну від податку з обороту не відчуває впливу змін числа стадій обороту товару від виробника до споживача.

Прикладу Франції послідували й інші країни: у наступні десятиліття ПДВ став використовуватися в податковій системі переважної більшості розвитих країн, фактично потеснив податок з обороту і помітно зменшив значення податку з продажу (а в деяких країнах навіть замінивши частину акцизів).

Нині пода-ток на додану вартість стягується майже у 80-ти країнах, серед яких практично всі промислово розвинуті країни. Єди-на держава, де такого податку немає, — США. Але й тут протягом останнього десятиліття ведуться інтенсивні дис-кусії щодо заміни податку з обороту на федеральний пода-ток на додану вартість. У кінці 80-х — на початку 90-х рр. ПДВ було введено в країнах Східної Європи (Болгарія, Угор-щина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також у де-яких країнах СНД (Білорусь, Казахстан). В Україні, Росії ПДВ введено в 1992 році.

Загальною тенденцією для всіх країн, що ввели ПДВ,стало швидке перетворення цього податку на один із основ-них у податковій системі. У Франції на частку ПДВ припадає 45% усіх податкових надходжень до бюджету, у Велико-британії і Німеччині — 50%. Приблизно такою є частка податку на додану вартість до загального обсягу податкових платежів у бюджет держави в інших країнах — членах Європейської Співдружності. В Україні податок на додану вартість становить близько 22% консолідованого бюджету.

Введення ПДВ стало одним з основних напрямків гло-бальної податкової реформи 80—90-х рр. Таке широке по-ширення ПДВ та його визнання в багатьох країнах світу пояснюється цілою низкою причин.

Податок на