Низька кредитоспроможність переважної частини підприємств-позичальників, низька капіталізація банків спричинюють надзвичайно високу ризикованість банківської діяльності, підвищену недовіру до банків, особливо з боку сімейного сектора економіки, ускладнюють підтримку їх ліквідності. Усе це послаблює посередницьку роль і трансформаційну функцію банків і банківської системи в цілому. Банки не в змозі належним чином задовольняти попит на позичкові капітали, насамперед з боку суб'єктів реального сектора економіки, які постійно відчувають глибокий дефіцит грошей як платіжних засобів і як капіталу. З іншого боку, всі економічні суб'єкти, в яких з'являються вільні грошові кошти, не можуть їх надійно розмістити і віддають перевагу конвертації в іноземну валюту, інвестуванню в тіньову економіку чи переведенню за кордон.

Формування раціонального співвідношення в універсалізмі й спеціалізації банківських установ. Йдеться про необхідність дотримання певної збалансованості й пропорційності у розвитку різних видів банків, оскільки універсальність діяльності, взята за основу при формуванні банківської системи в Україні, не завжди виправдовує себе попри усі свої позитивні моменти (зокрема зниження ризику внаслідок диверсифікації операцій, більш широкі можливості у задоволенні попиту клієнтів на різноманітні послуги). З іншого боку, в економіці необхідні також раціонально спеціалізовані банки й насамперед за функціональною ознакою — інвестиційні, ощадні, іпотечні, трастові, інноваційні, зовнішньоторговельні та інші види банківських установ. Власне, раціоналізм такої спеціалізації полягає у спроможності банків суттєво підвищувати якість надання відповідних послуг при одночасному зниженні їхньої собівартості.

В Україні, як зазначалося, в основу банківської діяльності покладено універсалізм, а спеціалізованість окремих банківських установ (не враховуючи Ощадбанку) грунтується переважно на галузевому принципі, хоча за останні роки він набув більшою мірою номінального виразу, перетворившись скоріше на орієнтацію банків без чіткого домінування у колі обслуговуваної клієнтури тих чи інших груп підприємств.

Кадрова проблема, що включає у себе недостатній рівень кваліфікації менеджерів і спеціалістів та брак досвіду банківського персоналу. Ця проблема особливо гостра для тих комерційних банків, до керівництва якими в час "піку", їхнього утворення часто приходили люди без елементарної економічної підготовки, не кажучи вже про спеціалізовану банківську. Нині цю проблему практично розв'язано у кількісному плані, проте постає питання якості підготовки фахівців, що потребує узгодження навчального процесу із відповідними запитами банків, враховуючи постійний динамізм фінансового ринку та зміни банківських технологій здійснення різноманітних операцій.

Проблему низького рівня менеджменту складає і проблема браку наукових рекомендацій щодо вибору сфер діяльності, пунктів та місць розташування банків, слабка наукова обгрунтованість аналітичної бази, недостатня увага до стратегічних проблем розвитку. Практично в усіх сферах банківської діяльності здебільшого відсутні середньо- та довгострокові стратегії, переважно діють короткострокові, розраховані на три – шість місяців або один рік, тоді як, наприклад, ринок кредитних ресурсів, як і будь-який інший сегмент ринку, потребує стратегічного бачення соціально-економічних процесів. Нині в Україні стратегічне управлінню банківською діяльністю перебуває поки що в стадії зародження, а система спеціальних заходів стратегічного характеру формується методом спроб і помилок, тоді як у вітчизняному банківському секторі необхідна розробка банками своїх довгострокових конкурентних стратегій, орієнтованих на збереження і підвищення конкурентноздатності.

Слабка диференціація асортименту банківських послуг. Хоча нині їх нараховується близько 300 (кредитні, інвестиційні, трастові, розрахунково-касові, консультаційні, транспортні та інші), український банківський сектор не є достатньо розвинутим у цьому плані, що значно знижує його конкурентноздатність. До цього додається і проблема повільного, пасивного впровадження нових банківських продуктів, які приходять в Україну дуже швидко, тоді як уже зараз складається враження, що вона не встигає за розвитком цього процесу. Зокрема пластиковими картками скоро захочуть користуватися усі клієнти, а на сьогодні лише 10-15 банків із 200 розробляють для цього відповідні схеми.

Низький рівень використання інформаційних технологій у банках, де все ще використовується старе обладнання, тоді як для впровадження багатьох нових банківських продуктів необхідне нове сучасне обладнання. Уже сьогодні багато зарубіжних банків оформлюють депозити і кредити через Інтернет, що дає можливість клієнту здійснювати усі банківські операції з персонального комп'ютера. В Україні ж так званий Інтернет-банкінг досить пасивний і може розглядатися лише як тема для перспективи, а не як предмет активної поточної діяльності. Хоча вважається, що Україна має досить великий потенціал у цьому напрямі.

Тісний взаємозв'язок між усіма сегментами фінансового сектора: будь-які проблеми, які виникають з небанківськими фінансовими установами, автоматично відбиваються на діяльності банків і банківського сектору у цілому. Серед цих проблем:

майже відсутній ринок цінних паперів (є лише 50 компаній, які постійно торгують акціями, а широкі верстви населення не залучені до інвестиційної діяльності);

страховий бізнес не сформувався як значущий механізм інвестування;

інвестиційні фонди невеликі, а взаємні фонди взагалі відсутні;

недостатньо розвинута регулятивна база небанківських фінансових установ, бракує регламентів їх діяльності, а обсяг послуг, що вони надають, досить незначний.

Отже, за відсутності розвиненого фінансового сектора говорити про конкурентноздатність банківського сектора досить проблематично.

Проблема залучення інвестицій, зокрема іноземних. Надходження інвестицій у капітали банків України досить невелике – частка іноземного капіталу в банківському секторі становить 12,3% від загальної суми зареєстрованих