Полтавська область | 14 | 2.3 | 11,073 | 0.15 | 14 | 2 | 74,932 | 0.7

Рівненська область | 3 | 0.5 | 7,672 | 0.1 | 5 | 0.7 | 57,648 | 0.5

Сумська область | 9 | 1.5 | 18,331 | 0.2 | 10 | 1.4 | 4,273 | 0.04

Тернопільська область | 5 | 0.8 | 0,356 | 0.004 | 5 | 0.7 | 0,183 | 0.001

Харківська область | 64 | 11 | 277,528 | 3.7 | 79 | 10.8 | 584,148 | 5.6

Херсонська область | 7 | 1.2 | 13,510 | 0.18 | 8 | 1.1 | 8,190 | 0.08

Хмельницька область | 5 | 0.8 | 7,798 | 0.1 | 7 | 1 | 8,556 | 0.08

Черкаська область | 8 | 1.4 | 7,874 | 0.1 | 7 | 1 | 1,816 | 0.02

Чернівецька область | 2 | 0.3 | 0,000 | 0 | 1 | 0.1 | 0,000 | 0

Чернігівська область | 7 | 1.2 | 60,895 | 0.8 | 7 | 1 | 85,490 | 0.8

Разом | 586 | 100 | 7500,399 | 100 | 732 | 100 | 100

На кінець 1999 року в Україні діяльність зі спільного інвестування здійснювали 160 інвестиційних фондів та 128 взаємних фондів інвестиційних компаній, близько 63% загальної кількості яких зосереджені у Київській, Харківській та Донецькій областях.

Станом на 1 січня 2000 року в Україні загальна вартість випущених інвестиційних сертифікатів досягла 208,98 млн. грн., що у порівнянні з початком 1999 року більше лише на 7,5 млн. грн., тобто на 4% від загального обсягу емісій інвестиційних сертифікатів.

На кінець 1999 року в Україні працювали переважно закриті інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, які становлять більш як 95% від загальної кількості. Більшість цих інститутів спільного інвестування були створені з метою залучення приватизаційних паперів громадян.

Протягом 1994-1998 років вони відігравали роль основного механізму, який забезпечував проведення “сертифікатної” приватизації, і, шляхом участі у сертифікатних аукціонах, сформували за рахунок залучених приватизаційних паперів пакети акцій приватизованих підприємств розмірами від 5% до 25%.

Одним із своїх головних завдань щодо регулювання діяльності інститутів спільного інвестування Комісія вважає забезпечення більш детального розкриття інформації та попередження можливих некваліфікованих дій інвестиційних керуючих, які здійснюють управління активами інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній. На ринку цінних паперів України саморегулівні організації представлені асоціаціями, фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами. Згідно з міжнародною практикою саморегулівні організації визначають для своїх членів загальні стандарти діяльності та здійснюють контроль за їх дотриманням у межах повноважень, делегованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Станом на 1 січня 2000 року в Україні зареєстровано шість саморегулівних організацій:

Три з саморегулівних організацій - Південноукраїнська торговельно–інформаційна система, Київська міжнародна фондова біржа та Українська фондова біржа - отримали відповідний статус у 1999 році. Протягом 1999 року саморегулівні організації значно збільшили чисельний склад своїх членів, підвищили технічну оснащеність та накопичили значний досвід роботи.

СРО | Кількість членів

КМФБ | 53

ПТІС | 104

ПФТС | 302

ПАРД | 239

УАІБ | 109

УФБ | 135

Протягом 1999 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку суттєво розвинула правове поле ринку цінних паперів в Україні та прийняла рішення про затвердження нормативних актів, що стосуються всіх сфер діяльності професійних учасників фондового ринку.

3.3. Проблеми розвитку Національної депозитарної системи.

У забезпеченні надійного обігу цінних паперів в Україні основним інституційним недоліком є нерозвинена депозитарна система. Банк Міжнародних розрахунків визна-чає центральний депозитарій цінних паперів (ЦДЦП) як "установу для утримання цінних паперів, яка забезпечує здійснення операцій із цінними паперами шляхом елек-тронних записів на облікових рахунках." Центральним визнається де-позитарій, який забезпечує такі послуги для всього національного ринку цінних паперів або для одного з його секторів — ринків акцій, облігацій та грошо-вих інструментів — казначейських векселів, депозитних сертифікатів, короткостроко-вих зобов'язань місцевих органів влади то-що. Оскільки допускається наявність окремого центрального депози-тарію для державних цінних паперів, то в принципі в одній країні може існувати кілька центральних депозитаріів. Але зазвичай налічується не більше двох ЦДЦП: для державних та для корпоративних цінних паперів усіх видів.

Ще наприкінці вісімдесятих років подібні інституції були у світі рідкістю, але фінансо-ва криза 1987 року ("чорний четвер" 19 жовтня 1987 р.) примусила серйозніше подбати про забезпечення надійності обігу цінних паперів. Відтак у березні 1989 року з'яви-лися рекомендації спеціальної міжнарод-ної групи експертів ("Групи ЗО"), одна з яких передбачала створення до 1992 ро-ку центральних депозитарних установ. Як-що на час публікації цих рекомендацій у світі існувало якихось двадцять ЦДЦП, то нині їх чисельність уже перевищує сто. Во-ни та подібні їм установи депонують на своїх рахунках усі цінні папери (в ма-теріальній чи електронній формі), які пе-ребувають у обігу на організованому рин-ку. Це дає змогу надійно забезпечувати перехід прав власності та грошових розра-хунків. Поширеність депозитаріів цінних паперів в світі відображено у додатку № 21.

Деякі рекомендації "Групи ЗО" доопра-цьовано в грудні 1990 року експертами Комітету з питань розрахунково-платіжних систем, створеного центральними банками провідних промислових країн ("Група деся-ти"). Особливу увагу при цьому приділяло-ся застосуванню такого