На жаль, в Україні, попри гостру не-обхідність та вимоги закону, все ще немає

повноцінно функціонуючого центрального депозитарію для корпоративних цінних па-перів. Хоча є шість фондових бірж і одна си-стема позабіржової фондової торгівлі (ПФТС), близько 400 реєстраторів і 70 зберігачів. У нашій країні проведено 35 тисяч емісій акцій, їх відсутність на ринку по-яснюється лише ... відсутністю самих акцій: здебільшого фізична емісія не здійснюва-лася, а права власності підтверджувалися витягами з реєстрів та довідками.

Національний депозитарій України (НДУ) створюється як центральна ланка Національної депозитарної системи, що передбачено Законом України "Про Національну депозитарну систему та особ-ливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

У світовій практиці найбільшого поши-рення набули такі моделі центрального депозитарію для цінних паперів:*

модель "А": депозитарій, у котрому інші депозитарії для цінних паперів від-кривають свої кореспондентські рахунки, на яких ведеться синтетичний облік опе-рацій із цінними паперами їх клієнтів (збе-рігачів);*

модель "Б": національний депозитарій — центральний (єдиний) депозитарій для цінних паперів, який відкриває рахунки в ЦП для зберігачів та веде за ними аналітичний

облік операцій із цінними паперами.

Нині світова тенденція розвитку депози-тарних систем схиляється до другої моделі. На неї зорієнтовані й "Загальні засади функціонування Національного депози-тарію України", затверджені Указом Пре-зидента України №703 від 22 червня 1999 року.

Специфічна особливість національної депозитарної системи України полягає у створенні клірингового депозитарію "Між-регіональний фондовий союз" (МФС), який нині діє і негайне закриття (або злиття з НДУ) якого у даний час видається перед-часним. Адже Національний депозитарій України сьогодні ще не вповні готовий ви-конувати клірингово-розрахункові функції за операціями із цінними паперами. Є й інші аргументи, наприклад, незавершеність реалізації програми розвитку клірингово-депозитарної діяльності МФС, яка здій-снюється українськими фахівцями спільно із зарубіжними колегами з компанії PricewaterhouseCooper у межах технічної допо-моги з боку Агентства міжнародного роз-витку США (USAID).

Отже, нині в Україні є два депозитарії для цінних паперів корпоративного сектора — НДУ та МФС. Кожен із них виконує свої функції.*

НДУ забезпечує стандартизацію до-кументообігу щодо цінних паперів, кодифікацію (нуме-рацію) цінних паперів та міжнародні від-носини в галузі депозитарної діяльності, в

тому числі встановлення кореспондент-ських відносин з іноземними депозитар-ними установами.*

МФС зберігає цінні парери, обслуговує їх обіг, кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів, а також веде реєстри власників імен-них цінних паперів.

Крім того, Національний банк України виконує функції центрального депози-тарію для цінних паперів, емітентом яких є держава.

Звісно, що такий стан речей не може бу-ти ні постійним, ні довготривалим, оскільки, як будь-який компроміс, він не задовольняє жодну зі сторін і просто гальмує розвиток національної депозитарної системи й усьо-го фондового ринку. Але такий підхід дає НДУ певний час для створення бази своєї діяльності у майбутньому, а МФС — для за-вершення проекту розвитку клірингово-депозитарної діяльності відповідно до світо-вих стандартів. Виконання цих двох про-грам створює підґрунтя для того, щоб по добровільній реорганізації всіх депози-таріїв у єдиний централізований кліринго-вий депозитарій, як це передбачено "За-гальними засадами...", НДУ міг успішно працювати як повнофункціональний цент-ральний депозитарій корпоративних цінних паперів, а в подальшому, можливо, і як де-позитарій державних цінних паперів та інструментів грошового ринку. На час співіснування цих двох депозитарних установ в Україні доцільно застосовувати згадану вище мо-дель "А". Згодом усі депозитарні установи можна буде об'єднати в єдиний централь-ний депозитарій. Своє місце в цьому про-цесі, очевидно, знайде і Професійна асо-ціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД), окремі ланки діяльності якої аналогічні функціям ЦДЦП.

Передбачається, що держава не буде власником центрального депозитарію, при-наймні державна частка в його капіталі не перевищуватиме певного рівня (скажімо, 10%). Відмова держави від прямого впливу на діяльність централь-ного депозитарію не є загальним прави-лом. У світовій практиці щодо цього маємо різні приклади: виключно приватні цент-ральні депозитарії (США, Канада, Німеч-чина); з певною часткою державної влас-ності (Італія, Швеція, Латвія); з переважа-ючою часткою державної власності (Поль-ща, Литва); виключно державні (Нова Зе-ландія, Чехія, Словаччина).

У кожному разі рішення приймаються з урахуванням реалій національних політич-ної та економічної систем, аби забезпечи-ти сумісність усіх ланок організації та уп-равління економікою країни.

Важливою умовою розвитку вітчизня-ної депозитарної системи є координація, синхронізація та гармонізація розвитку НДУ і МФС у період їх самостійного функціонування. Обмеження функцій НДУ впродовж цього часу може зумовлювати-ся лише взаємною згодою щодо подальшо-го об'єднання та створення єдиного цент-рального депозитарію. Це слід не лише зафіксувати у відповідних програмних до-кументах обох депозитарних установ, а й підтверджувати скоординованими, спря-мованими на розвиток окремих елементів депозитарної діяльності заходами з боку НДУ, МФС та інших установ, причетних до розвитку національної депозитарної системи. Такий підхід необхідний для того, щоб забезпечити на час об'єднання го-товність усіх елементів до виконання функцій повномасштабного депозитарію, їх відповідність вимогам стандартизації обігу цінних паперів, зрозумілість для уп-равління та контролю з боку всіх ланок Національного депозитарію.

Окреслюючи завдання розвитку На-ціонального депозитарію, треба виходити з того, що депозитарій виконуватиме всі функції, передбачені законодавством та