очикуваної змiни рiвня позичкового процента, а за звичайними акцiями - i доходiв, якi визначаються насамперед перспективами розвитку корпорацiї, що випустила акцiї, а також станом полiтичноi обстановки, загальною економiчною ситуацiєю в країнi. На курс цiнних паперiв також впливає стан державних фiнансiв i грощового обiгу. Iнфляцiйне знецiнення грошей призводить до зменшення попиту на цiннi папери з фiксованим доходом, i водночас зростае попит на звичайнi акцiї, облiгацiї, що конвертуються.
Дивіденд — це грошова виплата доходу за акціями їхнім власникам, яка проводиться в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства (АТ), за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та відсотків за банківський кредит.
Дивідендна політика — це сукупність заходів, які здійснюються АТ і спрямовані на прийняття рішень із нарахування та виплати дивідендів власни-кам акцій цього АТ.
Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам — перший із двох основних шляхів розподілу прибутку АТ після оподаткування, другим є спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку АТ, що приводить до збільшення майбутніх грошових потоків.
У разі збільшення дивідендів можна спостерігати два протилежних ефекти:
позитивний ефект, який полягає у зростанні впевненості потенційних інвесторів у тому, що менеджери АТ прогнозують збільшення прибутку (ін-формаційний вплив), у підвищенні курсів акцій, поліпічдкні добробуту ак-ціонерів;
негативний ефект, який полягає у скороченні інвестицій для розши-рення діяльності, зменшенні очікуваного рівня прибутку, падінні цін на акції в майбутньому.
Отже, головним вибором дивідендної політики є реінвестування коштів в АТ, або виплата дивідендів. Існують теоретичний і практичний аспекти вивчення дивідендної політики та її впливу на фінансово-господарську ді-яльність підприємства. Є два відомих різних теоретичних підходи: теорія непотрібності дивіденду, спрямування усіх коштів та прямі інвестиції, та теорія "синиці в руці". Друга теорія більш поширена, але й практичні реко-мендації першої можуть бути враховані, наприклад, на стадії створення та розвитку підприємства.
Слід виділити такі типи дивідендної політики АТ:
політика постійних виплат, згідно з якою АТ платить дивіденди, що дорівнюють постійному відсотку його прибутку;
політика регулярних дивідендів, яка полягає у виплаті регулярних, стійких дивідендів;
політика поступового збільшення дивідендів;
політика екстра-дивіденду, застосовуючи яку АТ поділяють дивіденд на дві частини: регулярний дивіденд та екстра-дивіденд, який виплачується за сприятливих обставин;
виплата дивідендів акціями.
На розмір дивідендів можуть впливати такі заходи акціонерного товарис-тва, як подрібнення або консолідація акцій та викуп акцій. У разі викупу ак-ціонерним товариством своїх акцій акціонери повинні знати, що не зобов'яза-ні їх продавати.
Взагалі єдиного підходу до формування дивідендної політики немає. Кож-не акціонерне товариство обирає свою політику виходячи зі стану справ, при-бутковості, етапу розвитку, складу акціонерів та інших особливостей. Для віт-чизняних підприємств найкращим є вибір другого та третьо-го типів дивідендної політики. Застосування першого типу недоцільне, бо прибуток українських підприємств може змінюватися в досить широких ме-жах, а зменшення дивідендів не бажане для АТ. Метод виплати дивідендів ак-ціями призводить, по суті, до подрібнення акцій, не змінюючи загальної суми дивідендів, що будуть виплачуватися у майбутньому.
Дивіденд — один із чинників привабливості акцій для дрібних потенцій-них інвесторів. Якщо ж дивіденди не виплачуються, це гальмує залучення ши-рокого загалу людей до процесу інвестування в цінні папери. При прийнятті рішення інвестор враховує дохідність акції, яка залежить від дивідендних вип-лат та доходу від зміни вартості акцій:
Да = Д + (Ц1 – Ц0) / Ц0 Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства. // Фінанси України. - №2. – 2000. – с. 60,
де Да — дохідність акції;
Д — отримані за період дивіденди;
ЦІ — поточна ринкова ціна акції;
ЦО — ціна, за якою акція була придбана.
Основною метою вкладення вільних коштів є отримання доходу на інвес-тований капітал. Купляючи акції, інвестор хоче отримувати дивіденди, а та-кож (в основному це власники великих пакетів акцій) прагне права власнос-ті на частину АТ та участі в управлінні ним.
Рішення про виплату акціонерам частини прибутку у вигляді дивіденду приймається на зборах АТ за підсумками діяльності за період. Після відраху-вання податків, зборів та інших платежів отримується прибуток до розподілу, який АТ може використати по-різному, зокрема й на формування спеціально-го фонду дивідендів:
ПДР = РФ + ФРВ + ФД + ФСП + ІФ Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства. // Фінанси України. - №2. – 2000. – с. 60
,
де ПДР — прибуток до розподілу;
РФ — резервний (страховий) фонд;
ФРВ — фонд розвитку виробництва;
ФД — фонд дивідендів;
ФСП — фонд на соціальні потреби;
ІФ — інші фонди.
Треба звернути увагу на те, що в Україні виплата дивідендів нерезидентам може проводитися тільки із прибутку, що залишається в розпорядженні емі-тента після оподаткування, тоді як резидентам дивіденди можуть виплачувати-ся незалежно від результатів діяльності (п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Для них розподілу як дивіденди може підлягати як прибуток звітного та минулих звітних періодів, так і кошти фон-дів економічного стимулювання та кошти фондів спеціального призначення.
Особливістю оподаткування дивідендних виплат в Україні є те, що АТ по-винне перерахувати податок у розмірі 30% від нарахованої суми для резиден-тів та 15% — для нерезидентів до або одночасно з виплатою дивідендів. Отже, навіть за відсутності об'єкта оподаткування податком на прибуток АТ є плат-ником податку на дивіденди з наступним його заліком у податок на прибуток. Може виникнути ситуація, в якій податок на дивіденди перевищить суму нарахованого податку на прибуток, що вплине на сплату податку на прибуток у наступних податкових періодах.
Одним із заходів для залучення