Нерезидентами, в свою чергу, виступають юридичні особи і суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філіали, представництва і т.п.), з місцезнаходженням за межами України, що створені і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави. Нерезидентами також є розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи і інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації і їх представництва, що мають дипломатичні привілеї і імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, що не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України.

При визначенні резидентства юридичних осіб – платників податків використовуються декілька основ.

1. Місце реєстрації. Підприємство визнається резидентом, якщо воно засноване в державі для здійснення на її території діяльності в формі певної організаційної структури. Всі підприємства в Україні є резидентами, якщо вони зареєстровані тут, незалежно від місця здійснення діяльності.

2. Місцем управління підприємством вважається місце здійснення повноважень діючим вищим органом управління (відповідно до статуту або засновницьких документів). Якщо управління підприємством здійснюється фізичною особою, що є власником цього підприємства, то місцем управління вважається місце мешкання власника. При відсутності вищого органу управління місцем управління вважається місце здійснення повноважень виконавчим органом підприємства.

3. Місце діяльності виділяє як резидента особу, що здійснює основний об'єм ділових операцій на території країни.

Філіали і представництва юридичних осіб розглядаються податковим законодавством як самостійні платники податків тільки в тому випадку, якщо на них покладений обов'язок сплачувати конкретні податки. Загалом філіали і інші відособлені підрозділи юридичних осіб платниками податків не є. Обов'язки по сплаті податків і зборів, які ними виконуються, являють собою обов'язки тих юридичних осіб, яких вони представляють. Фактично філіали і інші відособлені підрозділи не несуть обов'язку по сплаті податку, а тільки виконують цей обов'язок у відповідній частині. Так, постійним представництвом нерезидента в Україні є такий підрозділ, через який повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. До постійних представництв, зокрема, відносяться: місце управління, філіал, офіс, завод, фабрика, майстерна, шахта, нафтова або газова свердловина, кар'єр, інше місце розвідки або видобутки корисних копалин [9, 81].

1.2. Склад податків з юридичних осіб

Вся сукупність обов'язкових платежів податкового характеру може бути класифікована по декількох основах. Виділимо найбільш важливі:

1. В залежності від компетенції органу, який вводить дію податкового платежу на відповідній території:

а) загальнодержавні – податки і збори, що встановлюються Верховною Радою України, що вводяться в дію виключно Законами України і діючі на всій території України;

б) місцеві – податки і збори, перелік яких встановлюється Верховною Радою України, вводяться в дію місцевими органами самоврядування і діють на території окремих регіонів України [9, 58-59].

2. В залежності від каналу надходження. Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі поступають до бюджетів різних рівнів, на основі чого податкові платежі можна розділити на закріплені і регульовані.

Закріплені податки безпосередньо і цілком поступають до конкретного бюджету або позабюджетного фонду. Серед закріплених податків виділяють податки, які поступають до Державного бюджету, до місцевого бюджету, у позабюджетний фонд. Регулюючі (різнорівневі) податки поступають одночасно до бюджетів різних рівнів в пропорціях відповідно до бюджетного законодавства. Суми відрахувань по таких податках, що зараховуються безпосередньо до Державного бюджету і бюджетів інших рівнів, визначаються при затвердженні кожного бюджету.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференціювавши їх на групи:

а) державні – податки, що повністю поступають до Державного бюджету;

б) місцеві – податки, що повністю поступають до місцевих бюджетів;

в) пропорційні – податки, які розподіляються між Державним і місцевим бюджетами в певній пропорції;

г) позабюджетні – податки, що поступають в певні фонди (в деяких випадках, правда, вони повинні все-таки пройти через бюджет) [9, 59].

3. В залежності від платника:

А. Податки з юридичних осіб (податок на прибуток, податок на додану вартість і т.д.);

Б. Податки з фізичних лиць (прибутковий податок, податок на промисел і т.д.);

В. Змішані – податки, що передбачають як платника і юридичних, і фізичних осіб (податок з власників транспортних засобів, земельні податки і т.д.). При цьому змішані податки можна розділити на:

а) податки, що визначаються наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

б) податки, що визначаються діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний збір) [9, 60].

4. В залежності від форми обкладення:

А. Прямі (прибутково-майнові) – податки, які стягуються в процесі придбання і акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об'єкта обкладення, включаються в ціну товару і сплачуються виробником або власником. Прямі податки, в свою чергу, поділяються на:

а) особисті – податки, що сплачуються платником податків за рахунок і в залежності від отриманого ним доходу (доходів) і, що враховують платоспроможність платника;

б) реальні (англ. real – майно) – податки, що сплачуються з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід.

Б. Непрямі (на споживання) – податки, які стягуються в процесі витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), виступаючий посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Останній же являє собою платника реального. Саме критерій збігу юридичного і фактичного платника є одним з основних при розмежуванні податків на прямі і непрямі. При прямому оподаткуванні – юридичний і фактичний платники співпадають, при непрямому – ні.

Ще одне важливе зобов'язання потрібно враховувати при розмежуванні