сплати, аудит і т. п.). ПДВ є найбільш надійним і постійним джерелом надходжень доходів до державного бюджету. Він активно використовується при розробці податкової політики. За допомогою податку вирішується суто фіскальна мета оподаткування, пов'язана з поповненням доходів державного бюджету. Він має і важливі економічні наслідки: стимулює економічну активність, зниження витрат виробництва, сприяє покращенню якості продукції [5, 83].
Основні напрямки в еволюції законодавства про ПДВ у країнах, де цей податок діє, якраз і визначаються прагненням, з одного боку, посилити суто фіскальну функцію податку, а з іншого – використовувати його з метою стимулювання економічного розвитку. З цим пов'язана тенденція до розширення оподатковуваної бази податку, кола платників та скорочення пільг, яка спостерігається майже в усіх країнах.
Подібні тенденції характеризують розвиток законодавства про податок на додану вартість і в Україні. Однак у нас він відбувається у специфічних умовах. Перш за все, це пов'язано з переходом до нової системи ринкових відносин, а також з рішенням завдань інтеграції країни в систему світових економічних зв'язків.
Українське законодавство про ПДВ характеризується надто великою рухливістю та мінливістю. З часу прийняття першого Закону України «Про податок на добавлену вартість» від 20 грудня 1991 p. видано ще чотири законодавчі акти, якими вносили зміни та доповнення до Закону. Пізніше став діяти Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 p. «Про податок на добавлену вартість», до якого 13 разів вносилися зміни та доповнення [5, 84].
Сьогодні податок на додану вартість в Україні регулюється Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року. Згідно з цим Законом всі підприємства незалежно від форми власності сплачують податок на додану вартість у загальновстановленому порядку. Закон суттєво відрізняється від Декрету, який діяв до нього.
2.2.2. Акцизний збір
Системи непрямого оподаткування включають групу акцизних товарів, а також товарів тривалого користування і розкоші, до яких застосовується особливий індивідуальний порядок оподаткування. Для інших видів товарів і послуг застосовується податок з продажу (або з обороту). Це створює можливість витягувати додаткові прибутки, контролювати виробництво і реалізацію.
Одним з видів непрямих податків є акцизи. У сучасних податкових законодавствах вони звичайно займають наступне місце після податку на додану вартість (або податків, його що замінюють) і по значенню, і по об'єму надходжень до бюджету. Однак податкові системи XIX століття включали акцизи як основний канал забезпечення непрямого оподаткування, і нерідко термін «акциз» застосовувався як синонім до всієї системи непрямих податків.
Акцизами є непрямі податки на певні товари, що включаються в ціну товару і оплачувані покупцями. Вони встановлюються, як правило, на дефіцитну і високорентабельну продукцію і товари, призначені для населення і держави, що є монополією. Акцизний збір поєднує в собі як фіскальну функцію податків, наповнюючи державний бюджет, так і регулюючу функцію. Остання коректує попит і пропозицію, збільшуючи ціну товару за рахунок акцизу або зменшуючи шляхом виключення з переліку оподатковуваних товарів.
Акцизний збір, як і податок на додану вартість, є непрямим податком, включається в ціну товару і в результаті сплачується споживачем, а не виробником товару. Однак, якщо ПДВ відноситься до типу універсальних акцизів (що сплачуються по одній ставці з всіх товарів, робіт, послуг), то акцизний збір є специфічним акцизом, тобто сплачується по декількох групах ставок, диференційованих по окремих видах товарів [9, 194].
Акцизний збір дуже схожий на податок на додану вартість. Дійсно, це непрямі податки: обидва включаються в ціну товару, і той, і інший оплачується споживачем. Однак є декілька принципових відмінностей. По-перше, акцизний збір – це податок на товари або продукцію, тоді як ПДВ передбачає як об'єкт обкладення оборот від реалізації товарів (робіт, послуг). По-друге, податком на додану вартість обкладаються обороти від всіх товарів (робіт, послуг), при нарахуванні акцизного збору враховуються тільки специфічні, підакцизні товари (високорентабельні і монопольні). По-третє, акцизний збір дуже тісно ув'язується зі специфічним інструментом – митом, і часто при ввезенні товарів на територію держави використовується акциз або митний збір (нерідко мито включається в систему непрямих податків) [9, 195].
Механізм акцизного збору закріплений Декретом Кабінету Міністрів від 26 грудня 1992 року «Про акцизний збір». Динаміка змін нормативних актів по акцизному збору багато в чому повторює зміни актів, що стосуються ПДВ: прийняття перших Законів України в грудні 1991 року, потім Декретів в грудні 1992 року і нових Законів України в 1995-1996 роках. Правда, принципові зміни по акцизному збору в основному були пов'язані з коректуванням рівня ставок (в цьому випадку мова не йде про регулювання платників, об'єкт і нарахування акцизного збору).
Першою статтею нормативного акту звичайно закріпляється поняття акцизного збору як непрямого податку на високорентабельні і монопольні товари (продукцію), який включається в ціну цих товарів (продукції). Перелік підакцизних товарів і розміри ставок затверджуються Верховною Радою України.
2.2.3. Мито
Мито, що стягується митницею, є податком на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України.
В Україні застосовуються такі види мита:
адвалорне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення [5, 145].
Порядок обкладання митом предметів, які ввозяться, вивозяться чи пересилаються громадянами за митний кордон України, встановлено Законом України «Про єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 року зі змінами та доповненнями. Законом визначено, що