1. До загальнодержавних податків, які сплачують юридичні особи, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі) [3, 170]:

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) мито;

5) державне мито;

6) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортник засобів та інших са-мохідних машин і механізмів;

11) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

12) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

13) збір за забруднення навколишнього природного середо-вища;

14) збір до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

15) збір до Фонду соціального страхування на випадок без-робіття;

16) збір до Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві;

17) збір на обов'язкове державна пенсійне страхування;

18) плата за торговий, патент на деякі види підприємниць-кої діяльності;

19) фіксований сільськогосподарський податок;

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хме-лярства;

21) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

22) збір за використання радіочастотного ресурсу України.

Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верхов-ною Радою України і справляються на всій території України.

Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів до Державного бюджету України, бюджету Автономної Респуб-ліки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно з законами України.

II. До місцевих податків відносяться [3, 171]:

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) готельний збір;

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12) збір за проїзд по території прикордонних областей ав-тотранспорту, що прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

Місцеві податки і збори, механізм їх справляння та порядок сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими ра-дами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ста-вок, установлених законами України.

4.2. Розвиток податку в умовах переходу до ринку

На сьогодні в Україні порядок обчислення та сплати різних видів податків і відрахувань регулюється 28 законами. Усього за чинним законодавством передбачено 20 загальнодержавних податків, зборів і відрахувань та 14 місцевих податків і зборів.

Конституцією України закріплено положення про те, що система оподаткування встановлюється лише законами України. Це потребує приведення усього податкового законодавства у відповідність із Конституцією України і водночас створює підґрунтя для удосконалення системи оподаткування.

Становлення податкової системи в Україні відбувається в складних умовах. Правове регулювання оподаткування перебуває поки що в стані, далекому від досконалості. Довгий час у нашій країн принижувалась роль товарно-грошових відносин, що, в свою чергу, негативно вплинуло на розвиток податкової теорії та практики.

З переходом вітчизняної економіки на ринкові рейки з'явилась гостра необхідність у чіткій та докладній юридичній регламентації фінансових і, особливо, податкових відносин. При створенні відповідного правового масиву корисне звернення до позитивного досвіду, накопиченого в країнах з розвинутою ринковою економікою, – Великобританії, США, Франції, ФРН та ін., який не тільки сприяє розробці досконаліших нормативних актів щодо фінансових питань, але й допомагає зрозуміти загальні закономірності функціонування і розвитку податкового механізму.

Так, наприклад, законодавча регламентація оподаткування в розвинутих країнах дає можливість централізовано керувати податковою системою, перетворюючи її на один з найважливіших важелів економічної політики держави. Водночас така централізація поєднується з гнучкістю, яка забезпечується за рахунок можливості щороку уточнювати ставки податків та проводити фіскальну політику відповідно до зміненої економічної кон'юнктури.

В Україні через економічну кризу, характерними рисами якої є істотний спад виробництва валового внутрішнього продукту і національного доходу при загальному падінні фізичного обсягу товарної продукції та послуг, деформуючий вплив руйнівних інфляційних процесів на національні системи грошового і кредитного обігу, а також посилення бюджетного дефіциту та дефіциту платіжних балансів і бурхливе соціальне розшарування населення та інші об'єктивні й суб'єктивні причини, податкова система не набула стабільності і має багато недоліків та суперечностей [5, 67].

Досі не визначено чіткої концепції побудови системи оподаткування. Це стосується співвідношення підсистем оподаткування юридичних і фізичних осіб, складу податків, співвідношення прямих та непрямих податків, визначення об'єктів оподаткування і джерел сплати податків, рівня податкових ставок і принципів диференціації їх, напрямків та умов надання податкових пільг.

Податки відображають складні економічні відносини і тому мають бути адекватними цим відносинам. У протилежному разі вони не зможуть повною мірою виконувати покладені на них функції.

У літературних джерелах висловлюються різні думки щодо напрямків і підходів удосконалення діяльності податкової системи, схем оподаткування та податкових ставок.

Відомо декілька схем оподаткування, однак серед них правомірно зазначити три основні:

а) стягнення податків з особи як такої залежно від її прибутку або інших властивостей;

б) стягнення податків з використовуваних загальних або неподільних ресурсів;

в) оподаткування результатів комерційної діяльності фізичних та юридичних осіб, а також частково їхньої власності [5, 68].

Але незалежно від схем оподаткування будь-яка податкова система має забезпечувати надійне надходження коштів до дохідної частини бюджету. Прибуток підприємств і додана вартість в умовах нерівне працюючої кризової економіки – величини дуже мінливі і не завжди можуть бути придатними як базові показники при оподаткуванні. Це засвідчує й практика, і, зокрема, різниця між прогнозованою та фактично одержаною бюджетом сумою податкових надходжень.

На