Ліміти викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів визначаються на підставі затверджених проектів нормативів граничне допустимих викидів. Ліміти встановлюються за класами токсичності речовин і розраховуються в тоннах на рік [5, 240].

Щорічні ліміти скидів у водні об'єкти загальнодержавного значення визначаються дозволами на спеціальне водокористування, які видають органи Мінекобезпеки. Ліміти скидів щодо об'єктів місцевого значення визначаються у дозволах на спеціальне водокористування, які видаються місцевими державними адміністраціями.

За понадлімітні обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів збір обчислюється і сплачується у п'ятикратному розмірі.

При відсутності у платника затверджених лімітів викидів від стаціонарних джерел забруднення, скидів і розміщення відходів та за їхні понадлімітні обсяги збір обчислюється і сплачується в п'ятикратному розмірі.

Суми збору за забруднення навколишнього природного середовища обчислюються платниками самостійно щоквартально наростаючим підсумком з початку року як добуток затверджених лімітів, фактичних обсягів викидів, нормативів збору, коригувальних коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості. Загальна сума збору визначається як сума збору в межах ліміту і за понадлімітні викиди [5, 241].

Збір за забруднення навколишнього природного середовища в межах ліміту відноситься на валові витрати виробництва та обігу. За перевищення встановлених лімітів – справляється за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні платника. В середньому розмір збору за забруднення навколишнього природного середовища складає від 0,02 відсотка до 3 відсотків валових витрат підприємства [5, 242].

Платежі за забруднення навколишнього природного середовища провадяться платниками у вигляді авансових платежів рівними частинами від розрахункового річного розміру платежів щоквартально до 15 числа першого місяця наступного кварталу.

Остаточний розрахунок з платежів за звітний рік здійснюється відповідно до фактичної кількості викинутих і скинутих забруднюючих речовин та розміщення відходів у 10-денний строк після подання платниками річного звіту про кількість викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів за формами статистичної звітності, а для платників, що не складають таких звітів, – за довідками платників, що подаються органам Мінекобезпеки про фактичну кількість викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища перераховується платниками у співвідношенні: 30 відсотків – до державного бюджету, 70 відсотків – до місцевих бюджетів.

Отже, особливості сплати окремих зборів і платежів за ресурси визначаються чинним законодавством України.

Висновки і пропозиції

Отже, формування доходної частини бюджету є важливим видом діяльності будь-якої держави. Україна не є винятком. Процес приватизації державної власності і становлення ринкових відносин протягом останніх років суттєво змінили зміст фінансових ресурсів державного бюджету, все більшого значення набувають податкові методи акумуляції їх. Податки стають не тільки головним джерелом формування державного бюджету, але й важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового регулятора виробництва, стають засобом забезпечення соціальної сфери. Певне місце в цьому процесі займає і плата за використання ресурсів.

В Україні існують такі види платежів за ресурси:

1) податок на нерухоме майно (нерухомість);

2) плата (податок) за землю;

3) рентні платежі;

4) податок з власників транспортник засобів та інших са-мохідних машин і механізмів;

5) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

6) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

7) збір за забруднення навколишнього природного середо-вища;

Визначальними в структурі податкових надходжень є подат-ки на прибуток та внутрішні податки на товари та послуги. Їх частка протягом 5 років становила близько 84 відсотків загаль-ного обсягу. Завдяки пожвавленню експортно-імпортних опе-рацій дещо збільшується питома вага податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції – в 1,8 разу протягом 1996–2000 років. Частка зборів за використання природних ресурсів за 1996–2000 роки майже не змінилася: у 1996 році вона станови-ла 6,5 відсотка, а у 2000 році – 6,4 відсотка.

У системі платежів за природні ресурси важливе місце належить платі за спеціальне використання прісних водних ресурсів. Плата за воду справляється на підставі Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Постанов Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 75 "Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів і тимчасових нормативів плати за їх спеціальне вико-ри-стання" та від 26 квітня 1994 року № 247 "Про розмір плати за використання прісних водних ресурсів сільськогосподарськими товаровиробниками" і наступних змін до них від 8 лютого 1997 року № 164.

За економічним змістом плата за використання лісових ресурсів виражає фінансові відносини держави з підприємствами, організаціями та населенням з приводу передавання у їхнє користування лісових ресурсів. Її, призначення – відшкодувати витрати держави на відтворення лісових угідь.

До складу плати за використання лісових ресурсів включається плата від пня, яку вносять лісозаготівельники за відпускання їм лісу на пні, вітровальну, буреломну деревину, виручка від продажу гілок, хмизу, кори, бересту, живиці, новорічних ялинок та інших другорядних лісних матеріалів і відходів лісозаготівель. Крім того, плата за використання лісових ресурсів містить суми, виручені від продажу лісогосподарськими розсадниками лісокультурного, декоративного, плодового та ягідного посадкового матеріалу, а також виручки від реалізації лісгоспами заготівельного насіння деревних, плодових і кущових порід та від продажу вилученого у лісопорушників лісу, безхазяйної деревини і лісопродукції.

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному законодавством [5, 228].

Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів – учасників угоди про розподіл