Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств досягається через розподіл прибутку і формування собівартості. Зменшення суми вказаних платежів збільшує чистий прибуток або знижує поточні витрати господарської діяльності, що збільшує прибуток від реалізації продукції.

На думку Василика О.Д. в Україні існують такі види платежів за ресурси [5, 170]:

1) податок на нерухоме майно (нерухомість);

2) плата (податок) за землю;

3) рентні платежі;

4) податок з власників транспортник засобів та інших са-мохідних машин і механізмів;

5) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

6) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

7) збір за забруднення навколишнього природного середо-вища;

Податок з власників транспортних засобів. Кошти, які надійшли від стягнення податку, спрямовуються на фінансування будівництва, реконструкції, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування і проведення природоохоронних заходів на водоймах. Податок зараховується в бюджети місцевого самоврядування [20, 83].

Платниками податку є підприємства, організації, заклади (юридичні осо-би) – власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Відповідно до законодавства об'єктами оподаткування є: автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли; яхти, судна парусні, шлюпки моторні і катери. Не є об'єктами оподаткування: трактори на гусеничному ходу; машини і механізми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої допомоги і пожежні; транспортні засоби (підйомні і самохідні), які використовуються на заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на короткі відстані; яхти, судна парусні, спортивні шлюпки [20, 83].

Податок нараховується за даними про кількість транспортних засобів станом на 1 січня поточного року. Якщо транспортні засоби придбано у другому півріччі, то податок сплачується в половинному розмірі [20, 84].

Плата вноситься перед реєстрацією, перереєстрацією чи технічним оглядом транспортних засобів на період до наступного технічного огляду у валюті України. Розраховується за валютним курсом Національного банку на перший день кварталу, в якому сплачується податок, і залишається незмінною до кінця кварталу [20, 84].

При стягненні податку на транспортні засоби суб'єктів господарської діяльності існують пільги. Від сплати податку звільнені підприємства автомобільного транспорту загального користування стосовно транспортних засобів, зайнятих перевезенням пасажирів, у яких законодавче встановлено тарифи на оплату проїзду. Сільськогосподарські підприємства-товаро-вироб-ники сплачують податок на трактори колісні, автобуси і спеціальні автомобілі для перевезення людей (кількість місць менше 10) в розмірі 50% [20, 84].

Для підприємств встановлено достатньо високу відповідальність за сплату податку. У випадку заниження податку стягується вся сума заниженого податку і штраф у двократному розмірі від тої ж суми. При відсутності обліку об'єктів оподаткування чи веденні обліку з порушенням встановленого порядку (ненадання, порушення надання розрахунків та інших документів, необхідних для нарахування і сплати податку) стягується штраф у розмірі 50% від суми податку, який підлягає сплаті [20, 85].

Сума податку на транспортні засоби включається в склад валових затрат платників, а отже, зменшує оподаткований прибуток і суму податку на прибуток. Джерелом сплати податку на транспортні засоби є балансовий прибуток, що впливає на розмір чистого прибутку підприємства.

Аналіз механізму податку на транспортні засоби дозволяє зробити висновок, що поряд з фіскальною функцією вказаний податок виконує регулюючу функцію. Він спрямований на підвищення інтенсивності використання транспортних засобів [20, 85].

Збір за геологорозвідувальні роботи запроваджено з метою компенсації витрат бюджету для здійснення робіт, пов'язаних з приростом запасів корисних копалин для забезпечення вітчизняних підприємств мінерально-сировинними ресурсами, а також відображення у собівартості та цінах на добувну продукцію складу витрат на роботи з пошуку і розвідки родовищ корисних копалин.

Платниками збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, є підприємства і організації всіх видів господарської діяльності незалежно від форм власності, що видобувають корисні копалини, а також фізичні особи, які займаються цією діяльністю як підприємці. При цьому суб'єкти підприємницької діяльності повинні мати спеціальні дозволи (ліцензію) на пошук (розвідку) та експлуатацію родовищ корисних копалин, за винятком підземних вод.

Об'єктом обчислення збору є обсяг видобутих корисних копалин (для нафти, конденсату, газу природного тощо) та обсяг погашених у надрах запасів корисних копалин (для інших корисних копалин).

Нормативи збору затверджуються Міністерством економіки України за участю Міністерства фінансів України за поданням Державного комітету України з геології та використання надр і встановлюються за одиницю виміру корисних копалин. Діючі нині нормативи затверджені наказом Міністерства економіки України від 20 грудня 1995 року № 187 [5, 241].

При обчисленні збору слід урахувати, за рахунок яких коштів виконувалися геологорозвідувальні роботи на родовищах, де здійснюється видобуток корисних копалин. Так, користувачі надр, які здійснюють видобуток корисних копалин на родовищах, геологорозвідка яких повністю здійснювалася за рахунок коштів державного бюджету, обчислюють суму збору, виходячи з обсягів видобутих корисних копалин і нормативів збору з урахуванням індексу інфляції [5, 242].

При здійсненні користувачами надр видобутку корисних копалин на родовищах, геологорозвідка яких виконувалася частково за рахунок власних коштів, суму збору обчислюють, виходячи з обсягів видобутих корисних копалин, нормативів збору з урахуванням індексу інфляції та із застосуванням до суми збору відповідних коефіцієнтів.

Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, не справляється за видобуток [5, 242]: