визначені Законом України "Про систему оподаткування" та "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування".[29]
Згідно зазначених законів об'єктами оподаткування визначені: доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних і ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України щодо оподаткування. До інших платежів податкового характеру віднесені збори до державних і цільових фондів, таких як Пенсійний фонд. Державний Інноваційний фонд, збір на обов'язкове соціальне страхування тощо, які створюються відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних (незалежно від форм гласності) і фізичних осіб.
Законом України "Про систему оподаткування" (із зазначеними змінами) передбачена дворівнева система оподаткування підприємств, організацій і фізичних осіб: перший рівень - загальнодержавні (обов'язкові платежі) і другий - місцеві податки і збори (обов'язкові платежі). До загальнодержавних податків і зборів, які встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України, віднесені податки на прибуток (доходи) і на власність, платежі за використання природних ресурсів; внутрішні податки на товари та послуги; податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, внески до державних цільових фондів. Серед місцевих податків і зборів, механізм справляння та порядок сплати яких встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних ставок, установлених законами України (за деяким винятком, передбаченим законом), найбільші надходження забезпечують 2 податки — з реклами і комунальний, а також ринковий збір. Решта — 13 зборів — забезпечують незначні надходження до місцевих бюджетів.
Ставки податків, податкові пільги та механізм стягнення кожного з податків і зборів, визначаються спеціальними податковими законами (окремими для кожного виду податків і зборів).
В основному перелік податків, визначених законами України, відповідає світовим стандартам. Однак сама по собі ця відповідність не гарантує ефективності податкової системи. Визначальну роль в ефективності податкової системи відіграють структура податків, рівень їх ставок, перелік і принципи надання пільг, методи контролю за сплатою податків.
В основу формування податкової системи і податкової політики з самого початку була покладена ліберальна модель реформування економіки, заснована на ідеї дерегулювання економіки, яка була широко поширена на початку 80-х років у промислове розвинутих країнах. Ідея дерегулювання економіки передбачає лібералізацію податкового законодавства, зниження податкових ставок і скорочення кількості податкових пільг, що в кінці кінців повинно призвести до зменшення податкового тягаря.
Таким чином, з перших кроків становлення податкової системи в Україні в підході до її формування проявився не індивідуалізм, який передбачає врахування історичних особливостей економічного розвитку країни, а копіювання чужих податкових систем (причому, як правило, сьогоднішніх, відпрацьованих протягом не менш як двох століть). Непорівнянність економіки України з господарством розвинутих країн за рівнем розвитку продуктивних сил, галузевою та організаційною структурою виробництва, ступенемрозвитку ринкових механізмів господарювання і відкритості економіки, ціновими пропорціями, станом законодавства, правилами Звітності, рівнем забезпеченості кадрами, підготовленими до роботи в ринкових умовах, унеможливлювало застосування в Україні податкового механізму в такому ж вигляді, як він застосовується у розвинутих країнах. Але всі ці обставини не були повною мірою враховані при формуванні податкової системи і податкової політики в Україні, що зумовило її суперечливість і неефективність. Як свідчить світовий досвід, податкова система може бути ефективною лише тоді, коли при її формуванні не відкидаються специфічні умови національної економіки, трудові традиції населення, а також багато інших факторів, внаслідок яких і в західних країнах немає хоч би двох ідентичних податкових систем, або загальноприйнятної найвдалішої системи.
Податкова система України характеризується рядом особливостей, пов'язаних як з об'єктивними обставинами, що виникли у зв'язку з трансформацією економічної системи і становленням державності, так і з суб'єктивними факторами - нерозвинутістю законодавчо-нормативної бази, низькою якістю управлінських рішень тощо.
По-перше, в українській податковій політиці відсутня цілеспрямованість. До податкової системи ставляться різноманітні, часом суперечливі (несумісні) вимоги: забезпечення фінансової стабілізації, стимулювання розвитку виробництва, вирівнювання умов господарювання різних господарюючих суб'єктів, подолання інфляції, активізація інноваційно-інвестиційної діяльності, скорочення податкового тягаря тощо, що робить її нелогічною, створює труднощі в управлінні фінансами. Багато з цих питань раніше вирішувалось різними фінансовими і нефінансовими інструментами державного впливу.
Причиною відсутності цілеспрямованості податкової політики є нечіткість економічної доктрини країни, яка повинна лежати в основі розробки податкової політики, неузгодженість окремих елементів економічної політики (структурної, інноваційної, інвестиційної, бюджетної тощо).
У відлагодженій податковій системі реалізуються всі функції податків, однак у кожний визначений момент відповідно з завданнями, що стоять перед країною, пріоритет віддається або відтворювальній, або стимулюючій (регулюючій) функціям. Нинішній податковій системі України притаманний в основному фіскальний характер, що утруднює реалізацію закладених в податку стимулюючої та регулюючої засад. Відсутня диференціація ставок податків (особливо на прибуток підприємств). Однакові податкові ставки встановлені для тих, хто створює додану вартість, і тих, хто її перерозподіляє. Податкова система виступає як саморушійна сила, не забезпечуючи реалізацію економічної політики держави.
По-друге, структура податкової системи неадекватна ринковій економіці. Переважна частина податків сплачується юридичними особами, на відміну від країн із ринковою економікою, де основними платниками податків виступають фізичні особи. Це пов'язано з тим, що принципова модель податкової системи України формувалась на базі структури доходів господарюючих суб'єктів, що склалися в рамках економіки командно-адміністративного типу. Ця модель передбачала, що: 1) основна маса оподатковуваного доходу формується в державному секторі економіки; 2) основними платниками податків виступають юридичні особи; 3) основним джерелом податкових надходжень є