2.3. Рівень податкового навантаження в економіці та окремих її секторах

Постановка питання щодо рівня податкового навантаження на економіку в цілому і на окремі її сектори надзвичайно важлива, оскільки від кількості і ставок податків, структури податкової системи, а також наявності податкових пільг значною мірою залежить мотиваційний механізм агентів ринку, їх здатність до нагромадження та інвестування грошових коштів. Податковий тягар повинен аналізуватись як із відтворювальних позицій, так і з позицій оцінки стимулюючого (антистимулюючого) впливу оподаткування на виробництво. Залежність між виробництвом і оподаткуванням є тією методологічною проблемою, з якої слід ниходити при конструюванні оптимальної податкової системи.

Загальноприйнятої методики обчислення рівня податкового тягаря не існує. Ще у XVIII ст., коли вперше було поставлене це питання, робились спроби шляхом складних розрахунків визначити ту частку вільного доходу, яка могла бути спрямована на задоволення державних витрат без шкоди для народного господарства. Ця частка, за різними розрахунками, коливалась від 2/3 до 1/10 національного доходу залежно від характеру витратної частини державного бюджету.

Багаточисельні дослідження питання щодо відношення бюджету до народного доходу узагальнив А. Вагнер. Він прийшов до висновку: чим вище безпосередня економічна цінність державних послуг, чим більше ці послуги сприяють продуктивним силам і чим більше абсолютний вільний національний дохід, тобто дохід, що залишається після задоволення найнеобхідніших матеріальних потреб населення, зрештою, чим більша частина чистого доходу вилучається з державно-господарських підприємств, тим вищими можуть бути державні витрати і в абсолютній сумі, і відносно національного доходу.[31,C.184]

Російський дослідник К.Ф. Шмельов у поняття податкового тягаря включав два елементи: 1) тягар обкладання і 2) тиск, що учиняється народному господарству в цілому або окремим і одиничним господарствам, його складовим в результаті примусових податкових вилучень. Він пропонував тягар обкладання розраховувати як фактичну суму примусових зборів і платежів з населення, включаючи фактичну вартість стягнення податків. Для визначення впливу податкового тягаря на приватні господарства і народне господарство в цілому застосовувався статистичний метод, згідно з яким необхідно було виконати наступні розрахунки: 1) підрахувати податковий тягар; 2) розподілити його між головними групами населення; 3) віднести його до народногосподарських показників, які б дозволяли встановити тяжкість обкладання (в % до національного доходу, на душу населення, на одне господарство як відносно всього населення, так і його окремих груп).[31,C.184-185] Недоліки цього методу полягали в складності підрахунку податкового тягаря, в неточності і грубих підходах при розподілі податків між окремими групами населення. Західні вчені-фінансисти ставили під сумнів правильність розрахунків щодо податкового тягаря, оскільки при цьому, як вони вважали, не враховується можливість перекладності податків. Розуміння ж перекладності тільки як "деякої тенденції" не допускало точного кількісного визначення податкових сум і частин, що падали на окремі групи населення в результаті перекладання. Тому фінансова наука почала розрахунки порівняльної тяжкості обкладання. Зокрема, проводились розрахунки відносного податкового тягаря в різних країнах, визначаючи його шляхом порівняння середніх подушних квот тягаря обкладання всього населення з подушними квотами національного доходу в кожній країні (% тягаря до національного доходу).

В Україні (в рівній мірі як і в інших країнах колишнього СРСР) існують лише розрізнені вимірювачі, які у непрямій формі характеризують податковий тягар.

На практичному рівні під податковим тягарем частіше всього мають на увазі порівняння ставок різних податків (на прибуток підприємств, ПДВ, акцизів, мита і прибуткового податку ) у різних країнах світу. Іншими словами, мова йде про окремі, не пов'язані між собою ставки різних податків, які не *ють нічого спільного із сукупним податковим тягарем.[32,C.534] І нерідко зустрічаються висловлювання практиків (а часом і науковців) відносно того, що у нас податки у багато разів перевищують прибуток господарських суб'єктів. При цьому зіставляються всі податки, ще вносяться у консолідований бюджет, тільки з прибутком, не враховуючи того, що частина податків (і відрахувань) включається у собівартість, а відповідно і в ціни продукції, що реалізується.

Некоректним є вимірювання податкового тягаря шляхом зіставлення загальної суми податків з обсягом реалізованої продукції.[33,C.29-31] Таке тлумачення величини податкового тягаря не враховує об'єктивно обумовленої фондо- і матеріаломісткості продукції різних галузей економіки.

Найбільш достовірну картину щодо податкового тягаря на економіку в цілому, на наш погляд, дає комплексний показник, який включає всі види податків. Цей показник пропонується деякими російськими й вітчизняними дослідниками[34,C.69,C.82]. Як узагальнюючий показник податкового тягаря можна використати й показник частки сумарної величини всіх податкових платежів у ВВП (при його первинному і вторинному розподілі), який розраховується за Національними рахунками. Останній характеризує загальний рівень податкового навантаження і може використовуватись для порівняння податкового тягаря в різних країнах.

Згідно Національних рахунків України, рахунок розподілу первинного доходу включає податки на виробництво та імпорт. Податки на виробництво та імпорт враховують всі податки та мита, які відносяться до виробничої діяльності. Вони розподіляються на дві групи: податки на продукти та інші податки, пов'язані з виробництвом. Податки на продукти, звичайно, стягуються пропорційно кількості або вартості товарів і послуг, вироблених, реалізованих або імпортованих виробничою одиницею-резидентом. До них відносяться: податок на додану вартість, імпортні та експортні мита, акцизні збори, надбавки до цін на окремі товари. Інші податки, пов'язані з виробництвом, включають платежі підприємств і організацій в Державний та місцева бюджети, державні