Таким чином, спільним у поглядах представників першого напряму дослідження податків є те, що останні можуть виконувати лише фіскальну функцію і, отже, є прямим вирахуванням з чистого доходу, створеного в суспільстві. Це, на наш погляд, однобічний підхід до визначення природи, ролі і місця системи оподаткування в житті суспільства. Адже природа податків визначена законами відтворення. Як категорія перерозподілу, податки залежать, перш за все, від умов зростання або зниження всього сукупного доходу суспільства. Отже, їх не можна пов'язувати лише з формуванням бюджетних ресурсів.

Положення про податки як чинники економічного зростання розвивалось теоретиками другого напряму, дослідження податків, пов'язаного зі з'ясуванням стимулюючого впливу податків на соціально-економічні процеси в країні. Так, точніше формулювання положення щодо стимулюючого впливу податків на виробництво одержало характер взаємовідносин граничної корисності благ і трудової вартості. Представники маржиналістської теорії (Г. Госсен, і. Джевонс, Л. Вольрас), застосувавши метод аналітичної геометрії для визначення стимулюючого впливу підвищеної оцінки благ, і, отже, зростання податків на виробництво, прийшли до висновку, що внаслідок позбавлення платника податку деякої кількості виробленої ним продукції, вигода, одержана від граничного блага, буде більшою, ніж витрати на його виробництво, тому виробництво продовжуватиметься до тих пір, поки обидві ці величини (вигода і витрати) не урівноважаться, причому кількість вироблених продуктів зросте[9,C.].

Таким чином, керуючись наведеною схемою, треба визнати, що примусове вилучення у платника податку деякої кількості благ без спеціального еквівалента, створює у нього стимул для підвищення продуктивності праці і тягне за ссбою збільшення виробництва, оскільки воно не може бути перекладене на інших осіб.

Згідно теорії німецької школи (Л. Штейн, В. Зомбарт) податки є виробничим споживанням капіталу. Так, Л. Штейн вважав податок виробничою витратою: кожний податок входить у витрати виробництва товарів і таким чином перекладається на всіх споживачів, але державні послуги, збільшуючи продуктивність праці, повертають громадянам сплачений податок.

Представник італійської фінансової школи Ф. Нітті писав, "що в усіх сучасних країнах податок переслідує 2 цілі: а) фіскальну; б) економічну, господарську (заборонну або обмежувальну). У сучасних бюджетах податки набувають все більшого значення (заборонного або обмежувального) відносно до тих форм виробництва та обміну, які визначаються шкідливими, і заступницького - відносно таких, які вважаються корисними"[10,C.174].

Російські фінансисти (В.Твердохлєбов, Н.Тургенєв, І.Озеров, І.Кулінер) розглядали податки як знаряддя економічних і соціальних реформ з метою перерозподілу майна, підтримки одних форм господарювання та розвитку інших. Незважаючи на те, що їх податкові теорії носили сугубо прикладний характер (вони обмежувались вивченням способів мобілізації фінансових ресурсів для утримання держави) в них були враховані закономірності розвитку товарно-грошових відносин і міжнародні тенденції формування основ ринкового господарювання. Рекомендації цих учених використовувались при виробленні чаходів по зміцненню фінансового господарства країни[11,C.16]. Деякі російські фінансисти, наприклад А.Соколов, визнаючи певний вплив податкової політики на економічні процеси, разом з тим підкреслював, що це не означає доцільність її використання кожного разу, коли виникає необхідність досягнути певних цілей в економіці[12,C.258]. Свою позицію автор аргументував наступним чином. По-перше, податкова політика не є єдиним фактором, що впливає на економіку. Наприклад, завдання стимулювання заощаджень можна вирішувати не лише за допомогою податкового механізму, а й шляхом проведення відповідної кредитної політики. По-друге, наука не може точно визначити до яких наслідків призведе та чи інша дія держави в галузі податків. Це обумовлено тим, що економічна система знаходиться в постійному розвитку. Знання, одержані про неї в минулому, на даний момент можуть знецінитися тією чи іншою мірою, що сприятиме неоднозначному тлумаченню економічних процесів у теоретичних дослідженнях. Звідси - різні точки зору на конкретні заходи у сфері податків. По-третє, податкова політика порівняно з іншими методами впливу на виробництво має певну неповоротність. Це пов'язано із законодавчим затвердженням будь-яких податкових змін. А це, в свою чергу, призводить до того, що найрадикальніші зміни, продиктовані наукою, можуть бути блоковані, а ці зміни, як правило, запізнюються відносно потреб реальності, що обумовлено часовими лагами. По-четверте, податкова політика обмежена у своєму вплив на економічні процеси, оскільки податки є лише частиною перерозподільчих відносин, а тому не можуть суттєво змінити відносини виробництва і розподілу, а лише скоригувати їх. Окрім того, основна функція податків — забезпечення фіскальних потреб держави, тому і проведення податкової політики, перш за все, повинно підпорядковуватись цій меті.

В 30-і роки XX ст. науково обгрунтував втручання держави в економіку англійський економіст Дж. Кейнс[13,C.494]. Згідно його теорії головне завдання економічної політики держави полягає в управлінні сукупним попитом, а основним інструментом проведення політики управління попитом є державний бюджет, який розглядався ним як стабілізуючий чинник відтворення. Варіюючи різницею