стабілізапії податкового законодавства і створенню сприятливого економічного середовища;*

забезпеченню єдиної термінології, в трактуванні елементів оподаткування;*

встановлення механізму взаємодії всіх елементів податкової системи в межах єдиного податкового правового простору.

Прийняття Податкового кодексу в Україні необхідне ще й тому, що в нашій державі відсутній досвід податкової законотворчості. Це зайшло відображення не лише у неузгодженості та суперечливості окремих податкових законів, а й у визначеності окремих положень, термінів, наявності правових прогалин.

Слід відмітити лише деякі з них. В Законі України «Про систему оподаткування», в редакції від 18.02.97 р., в ст.3, для забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів вказується на необхідність обов'язкового визначення «платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільга. Серед елементів оподаткування, які мають бути обов'язково визначеними, не називається такий елемент, як податкова база. Це поняття, а також взаємозв'язок між об'єктом і базою оподаткування, не тлумачиться ні в Законі «Про систему оподаткування», ні в інших законах. Така термінологічна невизначеність стала причиною того, що в Законі «Про податок на додану вартість» з об'єктів оподаткування виключено велику кількість операцій, а саме з продажу товарів (робіт, послуг) через бартер, натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам тощо, в той час як вони згідно з п.2 статті 3 вважаються такими, що підлягають оподаткуванню.

До того ж визначення поняття- «об'єкт оподаткування» в законі України «Про систему оподаткування», в редакції від 18.02.97 р., на наш погляд, суперечить визначенню об'єкта оподаткування в законі «Про податок на додану вартість».

Серед чинників, що зумовлюють нестабільність податкової системи, слід віднести також:*

нестабільність ситуації в економічній і фінансовій сфері, яка вимагає вжиття термінових заходів по збільшенню надходжень до бюджету;*

ухвалення помилкових рішень з питань податкового законодавства, обумовлене недостатньою компетентністю, не визначеністю закономірностей оподаткування;*

використання законодавчих норм, запозичених із західного податкового права, які не відповідають нашим умовам і вимагають відмови від них чи коригування.

Прикладом нестабільності, породженої останнім чинником, є зміни, що вносяться до таких норм, як відшкодування ПДВ з Державного бюджету та дата виникнення податкових зобов'язань.

Запровадження в Законі України «Про податок на додану вартість» податкового кредиту та відшкодування з бюджету протягом місяця суми перевищення податковим кредитом податкових зобов'язань платника створило напругу з касовим виконанням бюджету, призвело до того, що в окремі місяці сума, яку необхідно відшкодувати з бюджету, перевищувала суму надходжень від цього податку. За словами Голови ДПА М.Азарова, станом на 1 липня 1998 року до Державного бюджету надійшло 2 308 млн.грн. податку на додану вартість. Відшкодовано ж із бюджету з початку набуття чинності Законом «Про податок на додану вартість» вже 2410 млн.грн.[11] У першому півріччі 1998 р. в деяких областях України фактичне відшкодування ПДВ з бюджету на 60% перевищувало надходження від цього податку. Це стало підставою для підписання Президентом України Указу «Про деякі зміни в оподаткуванні», яким передбачено зайво сплачений ПДВ зараховувати у погашення заборгованості платника податку із сплати податку на додану вартість, що виникла у минулих звітніх періодах, а за відсутності заборгованості - у зменшення податкових зобов'язань протягом трьох наступних звітних періодів. Якщо сума від'ємного значення податку не погашується сумами податкових зобов'язань, що виникли протягом трьох наступних звітніх періодів, то вона підлягає відшкодуванню протягом місяця, що настає після подання декларації за третій звітній період.

Особливості українського податкового законодавства говорять про строкатість правової податкової бази. Так, справляння податків і зборів регулюється в Україні законами, декретами Кабінету Міністрів (наприклад, прибутковий податок з громадян, акцизний збір, з 1993р. по 1997 р. - податок на добавлену вартість), постановами Кабінету Міністрів, указами Президента, підзаконними актами (положеннями, інструкціями і т.д.).

Отже строкатість правової податкової бази, що є свідченням невисокого рівня правової культури в українській державі та нерозвиненості українського податкового законодавства, вносить ще більше плутанини в практику оподаткування, підсилює нестабільність податкового права, служить підґрунтям для прийняття хоч і більш оперативних, але не завжди виважених рішень.

Такі особливості сучасного податкового законодавства в Україні, зумовлюють необхідність прийняття Податкового кодексу України вже у 1999 р. Необхідність його ухвалення обумовлена перш за все несформованістю податкової системи України дійсно як системи взаємопов'язаних і взаємоузгоджених законів. Усунення цього недоліку безпосередньо передбачено функціями Податкового кодексу. В той же час кодекс має об'єднати лише закони, отже передбачається, що справління всіх податків і зборів буде регулюватися тільки законами України, що має «зняти» строкатість правової податкової бази.

Прийняття податкового кодексу певною мірою дозволить вдосконалити і понятійно-термінологічний апарат сучасного податкового законодавства, усунути невизначеність окремих його положень, термінів, наявність правових прогалин. Але це вимагає глибокого наукового обгрунтування. Перш, ніж Кодекс буде виноситися на Верховну Раду, він має пройти експертизу провідних економістів, фінансистів, господарників, широке обговорення в колах науковців і практиків.

Слід зауважити, що до цього часу не всі концептуальні положення щодо змісту і структури Податкового кодексу одержали остаточне формулювання. Багато стратегічних питань, щодо Податкового кодексу ще залишаються дискусійними.

На наш погляд, Податковий кодекс повинен бути спрямований на досягнення таких цілей:*

створення в Україні стабільної податкової системи, яка б забезпечувала чітке визначення порядку стягнення