Дж. Кейнс вважав, що держава може сприяти досягненню відповідності між платоспроможним попитом і обсягом ниробництва за допомогою упорядкування державних витрат, регулювання позичкового проценту й податків. Він відзначав, що серйозні зміни в податковій політиці (поряд зі змінами проценту) можуть викликати зміни в схильності до споживання, підкреслюючи, що люди схильні збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не в тій мірі, в якій він зростає. З цього положення було зроблено висновок про те, що необхідне державне втручання, спрямоване на стягнення за допомогою податків доходів, розміщених поза банківською системою, і відповідно фінансування за рахунок цих коштів інвестицій і поточних державних витрат. Урядовий попит повинен, на думку Дж. Кейнса, мультиплікувати (примножити) виробництво, обмін, зайнятість. Дж. Кейнс відстоював необхідність прогресивного прибуткового оподаткування, яке служить "вбудованим стабілізатором". Податкові надходження коливаються автоматично, змінюючись від величини доходу населення і податкових ставок. Між податками і національним доходом існує певна залежність.

Кейнсіанська теорія державних фінансів відкинула догмат збалансованого бюджету, легалізуючи бюджетні дефіцити для стимулювання економіки. Так, в умовах кризи або депресії держава повинна скорочувати податки і збільшувати витрати державного бюджету, допускаючи бюджетний дефіцит, і, таким чином, створювати додатковий попит у стагнуючій економіці. При високій кон'юнктурі фінансова політика повинна стримувати попит шляхом підвищення податків і обмеження витрат. Бюджетні дефіцити могли зберігатись і при зростаючому виробництві для стимулювання економіки і досягнення найбільших темпів зростання.

У післявоєнні роки проблема економічної динаміки висунулась на передній план. Послідовники Дж. Кейнса - Е. Хассен, У. Геллер, Е. Дамар, Р. Харрод, К. Кларк, Г. Хеллер, Ф. Ноймарк та ін. доводили необхідність систематичного впливу держави на економіку. Податки розглядались як головний регулятор нагромадження, "вбудований механізм гнучкості", який повинен забезпечити підйом економіки. Серед "вбудованих стабілізаторів" пропонувались: автоматичні (прогресивний прибутковий податок, бюджетні витрати) і керовані (різноманітні податкові та інші фінансові заходи)[14,C.353-360]. Балансуючи цими стабілізаторами, на їх думку, можна забезпечити господарське піднесення. Суть їх антикризової політики полягала в тому, що держава повинна пристосовувати оподаткування та інші фінансові важелі до економічного циклу. При пожвавленні й підйомі виробництва - посилювати оподаткування створюючи спеціальний резерв держави, а з наближенням кризи - збільшувати обсяг попиту шляхом скорочення податків і зростання державних витрат. Для зниження темпів інфляції рекомендувалось підвищувати податки, які б скорочували доходи.

В 60-70-і роки XX ст. велика група економістів (П. Самуельсон, Дж. Гелбрейт, Т. Балог та ін.), визнаючи неефективність існуючих методів державного регулювання, намагалися синтезувати теорії різних напрямів, їх теорія державно-монополістичного регулювання (інституалізм), спираючись на так звану змішану економіку, робить акцент на розподіл національного доходу з урахуванням оптимального співвідношення між приватним і державним секторами в довгостроковому аспекті. Цьому повинна сприяти, зокрема, політика, штучно стримуючи попит, і зменшувати державні витрати, державних витрат і податків, в т.ч. прискорена амортизація, що створює умови для нових інвестицій[16,C.113].

У концепціях інституалістів прослідковується характерне для сучасних соціальних теорій прагнення спиратись на реальні процеси. Вони виходять із швидкозростаючого промислового виробництва, що базується на крупних корпораціях, зростаючому їливі науково-технічної революції, неминучому ускладненні систем управління, зростаючій потребі в планомірній організації Виробництва, інституалісти покладають на державу великі надії в Організації і стимулюванні науково-технічного прогресу. Держава, на їх думку, повинна взяти на себе організацію фундаментальних досліджень, системи освіти, професійної підготовки, реалізацію експериментальних, найризикованіших у комерційному підношенні проектів і т. п.

Інституалісти вбачають в державі реальну силу, здатну стримати негативні процеси. Здійснення реформ вони пов'язують із посиленням регулюючої ролі держави. Так, на думку Дж. Ґелбрейта, слід більше покладатись на фінансово-бюджетну, ніж на кредитно-грошову політику, сполучаючи її з підвищенням податків, скороченням федерального дефіциту і значним зниженням процентних ставок[17,C.144]. Економічна теорія Дж. Ґелбрейта найреалістичніше відображає сучасний стан і проблеми економіки та передбачає багато в чому дійові заходи щодо її оздоровлення.

Рекомендації щодо синтезу ринкового і державного регулювання знайшли відображення в посткейнсіанській теорії, основними творцями якої є Д. Роббінсон і Н. Калдор. Вони виступають за удосконалення механізму регулювання економіки, за рівномірніший розподіл доходу за допомогою податків, які не потребують докорінної ломки. Мобілізована податками частина національного доходу, за їх теорією, може бути придатною для активного впливу на структуру і капіталовкладення. Ця теорія змикається з популярною у розвинутих країнах реформістською концепцією нівелювання доходу податками.

Фундатором популярної реформістської теорії "податки інструмент зрівняння доходу" є Е. Жирарден. Її поділяють американські економісти Р. Тибольд, Дж. Гелбрейт, С. Кузнець, Д. Пичлер, англійські — К. Кросланд, Г. Коул, французькі — М. Клюдо, Ж. Фураст'є та багато інших. На їх думку, за допомогою прямих податків (прибуткового, податку зі спадщини і дарувань), що стягуються за прогресивними ставками, можна ліквідувати майнову нерівність, яка виникає з розвитком суспільства. При цьому вони виступають за обмеження оподаткування підприємців, інакше, на їх думку, зникне стимул до розширення виробництва[18,C.113].

Світовий досвід функціонування ринкової економіки підтвердив справедливість висновків прихильників другого напряму дослідження податків, які розглядають останні як об'єктивну необхідність, обумовлену фінансовими потребами поступального розвитку суспільства і як дійовий регулятор економічних і соціальних процесів у суспільстві.

Сучасні вітчизняні вчені досліджують різні аспекти впливу податків на всі стадії відтворювального процесу, здійснюють пошук