Поряд із відрахуваннями від прибутків і ресурсними платежами важливим джерелом доходів бюджету був податок з обороту. Він стягувався головним чином з галузей, що виробляли товари народного споживання, і виконував у надто розширених масштабах ті функції, які сьогодні здійснюють акцизні збори. Податок з обороту вносився підприємствами-виробниками і включався в ціну товарів. На відміну від акцизних зборів, що охоплювали вузьке коло виробів, ціна на які визначається високим попитом при низькій, як правило, собівартості, податок з обороту розповсюджувався майже на весь асортимент споживчих товарів: продукцію легкої, текстильної, місцевої промисловості, агропромислового комплексу, автомобільної промисловості (легкові автомобілі в межах ринкового фонду), вироби складної побутової техніки (побутові холодильники, телевізори, магнітофони, радіоприймачі тощо). Податком з обороту обкладались і теперішні підакцизні товари, в першу чергу алкогольні і тютюнові вироби. Цей податок служив регулюючим доходом бюджету і диференційовано розподілявся по бюджетах усіх рівнів.

Податок з обороту був, з одного боку, гарантованим і стабільним джерелом доходів бюджету (в 1990 р. частка податку з обороту становила 28,1 % доходів державного бюджету),[28,C.34-35] а з другого, — регулятором госпрозрахункової рентабельності по окремих видах продукції. Він стягувався з конкретних видів юдукції за багаточисельними індивідуальними ставками, що призводило до багатьох викривлень у ціновій структурі. Податки з обороту іноді використовувались для регулювання попиту і узгодження його з пропозицією. Наприклад, для деяких споживчих товарів, яких було недостатньо, ставки податку з обороту могли бути різко збільшені, а для окремих товарів першої необхідності — низькими, або навіть негативними (в разі їх субсидування).

У державний бюджет направлялись строкові платежі; мито; надходження від грошово-речових та спортивних лотерей, від реалізації облігацій державної внутрішньої виграшної позики; відрахування грошових коштів від тимчасових цін на нові вироби поліпшеної якості, а також від реалізації товарів за договірними цінами і державного майна; податок з доходів від показу кінофільмів; державне мито; плата за воду, що забирається промисловими підприємствами з водогосподарських систем та інші доходи від ведення господарської діяльності. Доходи, що поступали в бюджет від населення, мали суттєво менше значення. Їх базу становив прибутковий податок, який для абсолютної більшості населення становив 13 % місячної заробітної плати, і лише низькооплачувані були звільнені від нього або вносили його за ставкою 8 %. У 1991 р. прибутковий податок з населення становив 9,0 % від доходів державного бюджету. У місцеві бюджети вносились також податки з приватних житлових будинків, дачних ділянок, індивідуальних транспортних засобів, з доходів від кооперативної діяльності, а також плата за патенти, прибуткові податки з громадян, що займалися індивідуальною трудовою діяльністю.

Таким чином, в кінці 80-х на початку 90-х років база доходів державного бюджету, незважаючи на її розширення за рахунок ресурсних платежів і змін в порядку розподілу прибутку підприємств, почала скорочуватись і доходів стало не вистачати для збалансування бюджету. У 1991 р. дефіцит державного бюджету становив 7,1 % ВВП. Поява бюджетного дефіциту - це не випадкове явище, а концентроване вираження негативних процесів, що накопичились в економіці країни, які наростали протягом тривалого періоду, відображались у фінансах, грошовому обігу, породжували інфляцію, посилювали розбалансованість товарного ринку.

Призупинити негативні явища, що дестабілізували економіку, фінансову систему і грошовий обіг в країні можна було шляхом переходу від командно-адміністративної системи управління до ринкових відносин. Історична необхідність і неминучість переходу до ринкових відносин стала очевидною. Глибокі перетворення відносин власності і у зв'язку з цим економічного базису були викликані завданням виправити серйозні деформації в економіці. Протягом декількох десятиліть у країні порушувався закон вартості, ігнорувались об'єктивні умови, що вимагали різноманіття форм власності, невиправдано був зроблений висновок щодо подолання багатоукладності економіки. Останнє було досягнуто виключно позаекономічними методами, шляхом адміністративного усуспільнення усіх засобів виробництва без урахування реального стану справ. Недооцінювалась роль дрібнотоварного виробництва як одного з важливих секторів економіки.

Ринкове реформування економічної системи України мало на меті активізувати діяльність усіх суб'єктів господарювання (незалежно від форм власності) на пошук і реалізацію резервів для зростання виробництва, підвищення його ефективності і на цій основі створити умови для зростання добробуту народу. Одним із вузлових елементів формування ринкових відносин є податковий; механізм, який виключає будь-яке директивне вилучення прибутку або інших засобів у суб'єктів господарювання.

2.2. Особливості діючої податкової системи та податкової політики

Становлення самостійної податкової системи України розпочалося у 1991 р. з прийняттям Закону Української РСР "Про систему оподаткування", який згодом зазнав ряд суттєвих змін. Основні принципи нині діючої системи оподаткування, перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до дсржавних цільових фондів, а також права, обов'язки та Відповідальність платників