Нерозподілений прибуток— це джерело власного капіталу комерційного банку внутрішнього походження. Він утворюється як залишок прибутку після виплати дивідендів, відрахування в резер-вний та інші фонди комерційного банку. Оскільки розміри всіх від-рахувань, крім дивідендів, заздалегідь визначені, то залишок не-розподіленого прибутку за минулий період залежить головним чи-ном від розміру дивідендів, установленого загальними зборами ак-ціонерів. 3 метою підтримки встановленого співвідношення "влас-ний капітал — активи" комерційному банку нерідко доводиться ви-бирати між збільшенням розміру нерозподіленого прибутку й випус-ком нових акцій. Коли частина прибутку залишається в банку за-мість того, щоб бути розподіленою на дивіденди, акціонери вважа-ють, що ці утримані кошти дадуть їм необхідну ринкову прибутко-вість звичайних акцій. Однак тривале стримування дивідендів може привести до зниження ринкової вартості акцій. Тому комерційний банк постійно прагне зберігати баланс між виплатою достатніх ди-відендів акціонерам, щоб мати їхню підтримку, і реінвестуванням прибутків, щоб розвиватися й підтримувати ціну акцій на досить ви-сокому рівні.

Власний капітал комерційного банку може формуватися за допомогою випуску довгострокових незабезпечєних боргових зобов'язань, прикладом яких є облігації.

На відміну від акцій, облігації не дають права їхнім власникам на участь у керуванні комерційним банком, який їх випустив. Вони свідчать про надання власникам облігацій певних коштів у формі довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одер-жання фіксованого прибутку по ній, а з настанням терміну пога-шення облігації емітент повертає власникові номінальну вартість цього цінного паперу

Варто враховувати, що. купуючи облігації, інвестори ризику-ють менше, ніж акціонери, оскільки у випадку неплатоспроможності комерційного банку кредиторам повертаються гроші.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що перед комерційними банками стоїть важливе завдання — вибрати такий порядок формування власного капіталу, який при мінімальних витратах на утворення й функціонування забезпечував би виплату дивіден-дів акціонерам, створюючи цим умови для подальшого розвитку комерційного банку.

7.3 Операції по залученню вкладів і депозитів

Операції по залученню вкладів та депозитів (пасивні операції) є головним джерелом ресурсів банку.

Вклад — це кошти (у готівковій або безготівковій формі, у національній або іноземній валюті), передані в банк їхнім власни-ком або третьою особою за дорученням і за рахунок власника для збереження на певних умовах.

Вклади (депозити) класифікуються за різними ознаками:

Залежно від вкладника депозити прийнято розділяти на вклади фізичних осіб і депозити юридичних осіб.

Склад юридичних осіб неоднорідний, тому їх самих можна класифікувати залежно від виду товариства, форми власності. характеру інвестицій, інших характеристик.

Залежно від терміну й порядку вилучення депозити підрозді-ляються на вклади до запитання і строкові.

З погляду призначення депозити можна підрозділити на три групи:

- ощадні.

Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків, розміщуються в комерційних банках на поточних або контокорентних рахунках і можуть бути в будь-який момент ча-стково або цілком поповнені або затребувані.

При розміщенні коштів на поточному рахунку клієнт може зняти суму, яка не перевищує фактичного залишку. Навпаки, на контокорентному рахунку можливий як кредитовий, так і дебето-вий залишок, тобто власник рахунку може не тільки вилучити свій вклад, але й одержати на визначений час банківський кредит.

За своїм складом залишки на рахунках клієнтів неоднорі-дні і включають кошти:

Банк, обслуговуючи клієнтів, використовує кредитові залишки по їхніх рахунках шляхом проведення активних та інших операцій з метою одержання прибутку.

Вклади до запитання нестабільні, це обмежує можливість і сферу їхнього використання комерційними банками. Тому власни-кам поточних рахунків виплачується низький депозитний відсоток.

Строкові вклади — це кошти, розміщені в комерційному банку на строго визначений термін. Порівняно з вкладами до за-питання, які мають в основному короткостроковий характері вони вносяться на більш тривалі терміни.

Банк зацікавлений у залученні строкових вкладів, оскільки во-ни стабільні й дають можливість йому мати у своєму розпорядженні кошти тривалий час і відповідно збільшувати операційні прибутки від відсотків за кредит.

Той факт, що власник строкового вкладу може розпоряджати-ся ним тільки після закінчення заздалегідь обумовленого терміну, не виключає можливості дострокового одержання ним у комерцій-ному банку своїх коштів. При достроковому знятті вкладником коштів розмір виплачуваного відсотка по строковому вкладу перерахо-вується в бік істотного зниження і встановлюється в такому розмірі, як по вкладах «до запитання».

Однією з форм строкових вкладів є депозитні сертифікати. Депозитний сертифікат — це письмове посвідчення банку про внесення коштів, що надає право вкладникові на одержання після закінчення встановленого терміну депозиту й відсотків по ньому.

Депозитні сертифікати випускаються банками під визначений у договорі відсоток, на визначений строк або до запитання, іменні або на пред'явника,

іменні сертифікати обігу не підлягають, а 'їхній продаж (від-чуженість) іншим особам є недійсним.

Якщо власник термінового депозитного сертифіката вимагає повернути депоновані кошти раніше від установленого в ньому терміну, то йому виплачується знижений відсоток, рівень якого ви-значається на договірних засадах при внесенні депозиту

Ощадні вклади призначені для накопичення або вкладення грошових заощаджень. Для них характерним є повільний, плавний ріст і те, що кошти, звичайно, використовуються лише через трива-лий період часу Варто мати на увазі, що до ощадних вкладів не відносяться поміщені на рахунки кошти, призначені для здійснення платежів або вкладені на заздалегідь визначений термін. Особли-вістю ощадних вкладів є те, що їхнім власникам видається іменне свідоцтво про наявність внеску —