визначити потребу підприємства в зовнішньому фінансуванні.

Таблиця 1

ДЖЕРЕЛА І НАПРЯМКИ ВИКОРИСТАННЯ ПОТОКУ ГРОШОВИХ КОШТІВ

Дані про рух коштів допомагають зрозуміти сутність фінансових операцій підприємства, виявити дисбаланс у використанні ресурсів і вжити відповідних заходів.

Аналіз руху грошових коштів показує, як формувались грошові потоки у минулому. Але можливість погасити заборгованість залежить від майбутніх грошових потоків. Тому необхідною є система, що дає змогу прогнозувати рух грошових коштів і визначити обсяг необхідного фінансування наступного року.

Негативний рух грошових коштів означає, що підприємству не-обхідний кредит у межах отриманого негативного значення.

Позитивний рух грошових коштів означає, що підприємство по-тенційно матиме змогу зменшити існуючу заборгованість.

Рішення про надання або відмову у наданні кредиту залежить від того, наскільки банк довіряє підприємству та наскільки він задово-лений прогнозом.

В. Оцінка ділового середовища підприємства

У процесі кредитування банк проводить аналіз ділового середо-вища, що в ньому працює підприємство, та пов'язаного з цим ризику.

Деякі підприємства працюють у нестійких секторах економіки і, можливо, в результаті цього перебувають на межі банкрутства. Інші підприємства працюють у стабільних секторах економіки.

Аналіз інформації про ділове середовище підприємства-пози-чальника здійснюється з урахуванням таких показників:—

форма власності;—

вид діяльності;—

ринки та клієнти позичальника;—

конкуренція;—

постачальники;—

виробничі потужності;—

керівництво й організація;—

сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника.

1. Форма власності. Форма власності вказує на міру ризику у ра-зі втрати платоспроможності чи банкрутства підприємства, а також нате, хто при цьому нестиме фінансову відповідальність (наприклад у вигляді гарантії").

2. Вид діяльності. Вивчаються перспективи розвитку галузі, в якій працює підприємство-позичальник.

Тривалий успіх певного роду діяльності залежить від терміну випуску продукції, використання нових технологій або розширення ринку збуту.

3. Ринки та клієнти позичальника. Визначаються сильні та слабкі сторони позиції підприємства на ринку порівнянням результатів кіль-кох минулих років і оцінкою перспектив розвитку в майбутньому.

Товари та послуги, що виробляються підприємством-позичальни-ком, реалізуються на певних ринках відповідним клієнтам. Від них за-лежить майбутній рух грошових коштів підприємства-позичальника.

4. Конкуренція. Підприємство-позичальник повинно мати уяв-лення про свою конкурентоспроможність.

Діяльність конкурентів справлятиме вплив на майбутнє стано-вище на ринку, на розмір власної частки ринку та прибутковість ді-яльності підприємства-позичальника.

Підприємство-позичальник повинно мати таку інформацію:—

назви основних вітчизняних і закордонних конкурентів;—

сильні і слабкі сторони їхньої продукції, цін, їхньої позиції на ринку;—

сильні сторони підприємств-конкурентів (наприклад нові тех-нології, організація збуту);—

порівняльна позиція підприємства-позичальника та його кон-курентів на ринку: сильна - середня - слабка;—

зміни продукції чи технологій, що очікуються на підприємст-ві-позичальнику;—

злиття чи концентрація підприємств на ринку, де працює по-зичальник

5. Постачальники. Для виробництва товарів і послуг підприємству необхідна сировина й комплектуючі, які купують у постачальників.

Банки звертають увагу на надійність постачальників і наявність у підприємства сировини.

6. Виробничі потужності. Виробничі потужності — це основні засоби, необхідні підприємству для ведення основної діяльності.

Банк може вимагати дані про виробничі потужності позичальни-ка з метою оцінки їхньої якості.

7. Керівництво та організація.

Банк може вимагати від підприємства таку інформацію:

Керівництво—

основні обов'язки керівників підприємств;—

кваліфікація та професійний досвід;—

наявність вакансій серед керівних посад підприємства;—

застосування сучасних методів управління, наприклад, наяв-ність бізнес-плану й маркетингової концепції, налагодженої системи ведення бухгалтерського обліку та методів контролю, порядок при-йняття рішень і звітності.

Організація—

організаційна структура нині і в майбутньому;—

кадрове планування;—

організація збуту: кількість торгових представництв, агентів, магазинів та інших торгових точок, співпраця у сфері збуту.

8. Сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника. Сильні сторони:—

добре відоме на ринку, має високий імідж і власну торговель-ну марку;—

продукція та послуги користуються стійким попитом, мають добрі перспективи на майбутнє;—

сучасне обладнання й технології тощо. Слабкі сторони:—

неконкурентоспроможні ціни;—

традиційно невисока якість продукції;—

продукція та послуги користуються невеликим попитом і ма-ють не дуже добрі перспективи на майбутнє;—

дуже сильна конкуренція;—

труднощі в отриманні сировини або велика залежність від од-ного постачальника тощо.

На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника й ефектив-ності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доціль-ність видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір.

Неодмінною умовою укладання банком кредитного договору є на-дання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу укладається між підприємст-вом-заставодавцем і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, строки виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставодавця або передається у володіння заставодер-жателя), місце знаходження предмета застави, зобов'язання зі страху-вання заставленого майна тощо.

Такі форми забезпечення, як поручительство або гарантії юридич-них осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним під-приємствам або в разі прийняття у забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків тощо. Документи, що свідчать про забезпе-чення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.

Зміст кредитного договору визначається підприємством і бан-ком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання й погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та інші умови.

Відповідно до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів у обумовлений тер-мін. Підприємство зобов'язується: використати отримані кошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити від-сотки й надати можливість банку контролювати цільове викорис-тання кредиту, а також його забезпечення.

Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:

І. Загальні положення.

II. Права та обов'язки позичальника.

III. Права та обов'язки банку.

IV. Відповідальність сторін.

V. Порядок вирішення суперечок.

VI. Термін дії договору. VII. Юридичні адреси сторін.

/. Загальні положення: найменування сторін; предмет договору — вид кредиту; сума й розмір відсоткової ставки; умови забезпечення виконання зобов'язань за кредитом (застава, гарантія, поручитель-ство); порядок надання та погашення кредиту; порядок нарахування й сплати відсотків за кредит.

//.