від 22 січня 1919 р. всі банки та приватні кредитні установи було націоналізовано, а банківську справу проголошено держав-ною монополією. У 1920 р. Україна залишилася без власної грошової одиниці і без банківської системи. Однак у зв’язку з переходом до непу і пожвавленням товарно-грошових відно-син виникла потреба у відновленні банківської системи для організації торгового обігу та фінансування народного госпо-дарства.
Після заснування в Харкові Всеукраїнської контори Держ-банку (жовтень 1921 р.) в Україні було створено контори й філії інших банків (кооперативного, торгово-промислового, сільськогосподарського, комунального).
У 1927 р. відкрито Київську філію Всеросійського ко-мерційного банку зовнішньої торгівлі та Київський місцевий комунальний банк.
У період непу в країні відбувається деяке пожвавлення ринку, економіка починає набувати ринкового характеру, функціонує порівняно розгалужена кредитна система, випус-каються державні облігації та акції в системі дозволеного при-ватного сектора, використовується іноземний капітал, однак такий період тривав недовго.
Серйозні зміни у правовому становищі банків відбулися внаслідок кредитної реформи 1930-1932 рр. Було ліквідовано банки, засновані на недержавній формі власності. Банківська система була перебудована за функціональною ознакою і складалась із Державного банку СРСР, який став єдиним роз-рахунковим центром і займався концентрацією короткостро-кового кредитування і платіжного обігу, та чотирьох спеціалізованих банків (Промбанк, Сільгоспбанк, Торгбанк, Цекомбанк). Крім того, функціонував Зовнішньоторговель-ний банк, який мав широку мережу кореспондентських відно-син з іноземними банками та систему ощадних кас, що стано-вили собою єдину загальнодержавну кредиту установу, яка обслуговувала широкі верстви населення залученням вільних коштів, оплатою послуг, розміщенням облігацій державних позик.
У роки Другої світової війни зберігалося централізоване державне управління кредитною системою та всіма її ланками і аж до другої половини 60-х років Україна не мала автоном-ної кредитно-банківської системи. Тут діяли філії Держбанку, Будбанку, відділення Зовнішньоекономічного банку, державні ощадні каси, кредитні кооперативи та державні ломбарди. Отже, тривалий час у колишньому СРСР банківська система підпорядковувалася адміністративній системі, була надто об-меженою і неефективною. Діяла державна монополія на банківські грошові операції, був відсутній фінансово-ко-мерційний бізнес, не існувало ринку цінних паперів, що позна-чилось на існуванні банківської системи, яка була нездатна сплачувати і мобілізовувати великі грошові кошти. Існування в соціалістичній державі монобанківської системи призвело до створення високого рівня монопольного становища Держбан-ку країни. Крім того, Держбанк СРСР, функціонуючи як орган уряду, був залежний від нього, що призвело до створен-ня безконтрольної фінансово-банківської олігархії, яка трима-ла в таємниці дані про золотий запас країни, стан випуску гро-шей в обігу, розподіл та використання коштів державного боргу тощо.
У 1987 р. у СРСР з метою реорганізації банківської системи було проведено банківську реформу: новоутворені шість банків (Держбанк СРСР; спеціалізовані банки Агропромбанк СРСР, Промбудбанк СРСР, Житлосоцбанк СРСР, Ощад-ний банк СРСР, Зовнішньоекономічний банк СРСР) підпоряд-ковувались Раді Міністрів СРСР і одночасно виступали як ор-гани державного управління та юридичні особи, займались господарською діяльністю.
Після проведення банківської реформи правове становище банків істотно не змінилося, реорганізація не торкнулася еко-номічних відносин, у банківській системі збереглася державна монополія. Банки продовжували здійснювати адміністратив-но-контрольні повноваження. Однак завдяки реорганізації банківської системи підвищилась роль банків у механізмі кре-дитування розвитку різних галузей економіки.
В Україні в цей період існувала широка мережа установ Держбанку і Будбанку, трудових ощадних кас.
Фундамент нової банківської системи в Україні було закла-дено створенням перших кооперативних комерційних банків на підставі Закону СРСР “Про кооперацію” (1988 р.). Перший кооперативний банк “Таврія” зареєстровано в листопаді 1988 р., а перший комерційний банк — Український інно-ваційний банк заснований у січні 1989 р. в Києві.
Формування нової банківської системи України почалось із побудови незалежної суверенної-держави і прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990р.) та Закону України “Про економічну самостійність України” (3 серпня 1990 р.), у яких було зазначено, що Україна на своїй території самостійно організовує банківську справу і грошо-вий обіг та створює банківську систему.
Діюча в країні банківська система виникла на основі прийнятого Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Закону , України “Про банки і банківську діяльність”.
Процес становлення банківської системи. України в новій історії охоплює кілька періодів.
Перший період (1989-1991 рр.). У цей період українські (банки реєструвалися у Москві за таким принципом.
По-перше, були створені міністерські або галузеві банки (понад 15 банків): на основі Мінмонтажу УРСР — Монтаж-спецбанк; Держпостачу УРСР — Укрпостачбанк (право-наступник— банк “Ажіо”); Мінбудмату —Укрбудбанк (пра-вонаступник — банк “Відродження”); Мінлегпрому — Лег-банк; Мінлісгоспу —Лісбанк; Міншляхбуду—Шляхбанк (правонаступник “Трансбанк”) тощо.
По-друге, понад 20 банків були засновані за змішаною оз-накою; різні державні та кооперативні установи. Це — Укрінбанк, Градобанк, Перкомбанк, Народний банк, Українська фінансова група, Приватбанк тощо.
По-третє, реорганізовано філії московських банків з “мос-ковським капіталом” — Інкомбанк, Східінвестбанк тощо.
По-четверте, продовжували функціонувати банки з дер-жавним статусом: Промінвестбанк, Агропромбанк “Україна”, Укрсоцбанк, Ощадбанк і Укрексімбанк.
Другий період (1991 1992 рр.). Починаючи з жовтня 1991 р. відбувається перереєстрація Національним банком ко-мерційних банків. У комерційних банках відбуваються зміни, у складі засновників (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України” з числа за-сновників виходять міністерства), а державні банки (Промінвестбанк, Агропромбанк “Україна”, Укрсоцбанк) акціонуються персоналом банків, а також окремими клієнтами цих банків. За окремими банками стоять великі промислові комплекси, доходи яких становили основу банківських капіталів.
Третій період (1992-1993 рр.) характеризується створенням банків “нової хвилі” із залученням значного приватного капіталу. В цей час спостерігаються подальший розвиток малих сільських підприємств, акціонерних товариств, залучен-ня коштів новостворюваних державних бюджетних та поза-бюджетних фондів, відбувається уніфікація пасивів у діючих банках.
