спільним майном подружжя;
державним нотаріальним конторам і народним судам щодо спадкових справ про вклади померлих вкладників, що є в їх провадженні. Підставою для видачі довідки можуть бути лише письмові запити суддів, прокурорів, слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ і служби безпеки та державних нотаріусів [16, 84].
Довідку про наявність вкладу на ім'я відповідного вкладника підписують керівник і головний бухгалтер банку. В довідці вказується, кому і з якого приводу її видано.
Вклади не підлягають арешту чи стягненню інакше, як за присудами чи постановами судів. Це ж стосується і конфіскації вкладів.
Вкладники комерційних банків мають право:
розпоряджатися вкладом як особисто, так і через представника;
вказувати осіб, яким вклад повинен бути виданий після їх смерті;
зараховувати на вклади суми заробітної плати чи інших доходів;
списувати з вкладних рахунків суми за різними видами платежів [16, 91].
Розглянемо деякі особливості розпоряджень вкладами:
особа, яка внесла вклад на ім'я іншої особи, не має права розпоряджатися цим вкладом;
представником вкладника є особа, котра має від нього письмове уповноваження-доручення на розпорядження вкладом чи на його одержання;
представником повнолітнього вкладника, дієздатність якого обмежена, є його опікун або піклувальник;
вкладами, внесеними будь-ким на ім'я неповнолітніх, які не досягли 18 років, розпоряджаються: до досягнення неповнолітніми 15 років – їхні батьки чи опікуни, а при досягненні 15 років – вони особисто, але з дозволу своїх батьків чи опікунів;
вкладами, що внесені неповнолітніми на своє ім'я самостійно, розпоряджаються самі неповнолітні;
громадяни України, котрі працюють за кордоном, а також члени їхніх сімей можуть розпоряджатися вкладами за дорученнями через своїх представників [16, ].
Доручення на розпорядження вкладом мають бути оформлені згідно з чинним законодавством.
Доручення на вклади мають право оформляти тільки повнолітні вкладники; вони можуть бути одноразові і на тривалий термін, оформлені як поза установою банку, так і в банках безпосередньо на особових рахунках вкладників. Доручення на вклад не можна оформляти на неповнолітню особу. На дорученні має бути вказана дата видачі і обов'язково підпис вкладника. Доручення оформляється на одну чи кілька осіб терміном не більше ніж три роки (якщо термін не вказаний – доручення дійсне протягом року) у присутності представника вкладника або без нього.
Якщо вкладник оформляє доручення в присутності представника, то в особовому рахунку він записує [16, 92]:
Коли доручення оформляється у відсутності представника вкладника, то в особовому рахунку записується [16, 92]:
Операційний працівник банку, перевіривши правильність оформлення доручення та підписи вкладника в особовому рахунку та на дорученні, завіряє його своїм підписом.
Доручення, оформлене поза установою банку, повинно бути завірене нотаріусом або підписом керівника підприємства, організації, установи за місцем праці вкладника, навчання чи лікування; відбитком відповідної гербової печатки.
Заповідальні розпорядження на вклади оформляються в установах банків на особових рахунках вкладників, якщо ж вони оформлені поза банками – то обов'язково завіряються нотаріально.
Вклади можуть заповідатися будь-якій особі (групі осіб), які входять чи не входять в коло спадкоємців згідно із законом, а також різноманітним організаціям чи державі.
У заповідальних розпорядженнях на кількох осіб вказуються частки вкладу кожній із них.
У тексті заповідального розпорядження на особовому рахунку вкладник вказує [16, 93]:
Текст заповіту засвідчується працівником банку. Вклад, на який не оформлено заповіт, видається спадкоємцям згідно із законом через шість місяців з дня смерті вкладника. Спадкоємці повинні подати в банк свідоцтво про спадщину, ощадну чи вкладну книжку, особисто пред'явити паспорти.
Деяка сума вкладу на похорон може видаватись і без пред'явлення права на спадщину, згідно із правилами, установленими чинним законодавством.
Отже, до залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних та розрахункових рахунках клієнтів, ощадні та строкові вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, різні види депозитних рахунків, таких як умовні, заставні, брокерські, цільові депозити, депозити в іноземній валюті, а також кошти на кореспондентських рахунках інших банків (лоро-рахунки). У банківській практиці всі рахунки клієнтів, відкриті в банку, у цілому називають депозитами, а залучені кошти – депозитними зобов'язаннями.
Сучасна банківська практика характеризується великою розмаїтістю вкладів депозитів і депозитних рахунків. Це пояснюється прагненням банків в умовах сегментованого висококонкурентного ринку найповніше задовольнити попит різних груп клієнтів на банківські послуги і залучити їх заощадження та вільні грошові капітали на банківські рахунки. За економічним змістом депозити можна розділити на групи:
депозити до запитання;
строкові депозити;
ощадні вклади;
цінні папери [4, 383].
Депозити можна також класифікувати й за іншими ознаками: за термінами, за видами вкладів, умовами вкладання і вилучення коштів, виплачуваними відсотками, можливістю одержання пільг щодо активних операцій банку тощо.
Депозити до запитання представлені різними рахунками, з яких їх власники можуть одержувати готівку на першу вимогу шляхом виписування грошових і розрахункових документів. До депозитів до запитання у банківській практиці належать:
кошти, які зберігаються на розрахункових і поточних рахунках державних, акціонерних підприємств, різних малих комерційних структур;
кошти фондів різного призначення в період їх витрачання;
кошти в розрахунках;
кошти місцевих бюджетів і на рахунках місцевих бюджетів;
залишки коштів на кореспондентських рахунках інших банків [4, 384].
Строкові депозити й ощадні вклади становлять найстійкішу частину депозитних ресурсів. Строкові депозити – це кошти, внесені в банк на фіксований термін. Вони поділяються на:
власне строкові депозити;
депозити з попереднім повідомленням про вилучення коштів [4, 384].
Розділ 2. Управління вкладними операціями комерційних банків
2.1. Депозитна політика банку
Депозитна політика банку – це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективнішої комбінації їх джерел. Оптимізація депозитної політики банку – не просте завдання, при його вирішенні необхідно врахувати інтереси економіки країни в цілому,
