Проценти – це вартість користування грошима за визначений період часу:

Проценти = Основна сума Ч Ставка Ч Час.

Вартість користування грошима протягом часу ґрунтується на тому, що гривня, яка отримана сьогодні, дорожча за гривню, отриману через рік (чи будь-коли в майбутньому). Якщо гривня, отримана сьогодні, може бути інвестована під 20% річних, через рік вона зросте до 1 грн. 20 коп. І навпаки – якщо гривню буде отримано через рік, то втрачено можливість заробити 20 копійок процентів. Різниця між 1 грн. і 1 грн. 20 коп. – це проценти, які можна отримати протягом року, якщо банк виступає інвестором; і навпаки – якщо банк залучає кошти інших клієнтів (інвесторів), то проценти – це сума, яку банк сплачує за користування коштами клієнтів [16, 58].

Банки встановлюють диференційовані ставки залежно від виду депозитного рахунка, строку розміщення коштів на депозиті та суми вкладу. Ціноутворення за депозитними зобов'язаннями банку базується на аналізі співвідношення між депозитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залучення коштів та витратами банку, пов'язаними з обслуговуванням кожного виду депозитних рахунків. Якщо операційні витрати банку за рахунком значні, наприклад для розрахункових рахунків клієнтів, то ставка буде низькою, або взагалі відсотки не виплачуватимуться. Іноді банк покриття витрат з обслуговування депозиту перекладає на клієнта, стягуючи фіксовану комісійну винагороду або встановлюючи вартість проведення кожної операції за рахунком, і одночасно виплачує відсотки за залишок коштів на клієнтському рахунку [4, 386].

На рівень депозитної ставки впливають такі чинники, як попит і пропозиція грошових коштів на ринку, рівень ліквідності банку, структура та умови вкладу, правила обліку і оподаткування доходів тощо. Але в основу формування депозитних ставок покладено визначення базової ринкової ставки, яка показує той мінімальний рівень прибутковості, що задовольнить інвестора у разі вкладення власних коштів у конкретний банк.

На рівень базової депозитної ставки впливають основні чинники:

За економічним змістом відсоткова ставка – це вартість (ціна) грошей протягом певного часу, яка відображає альтернативні варіанти їх розміщення та ризики. Депозитна ставка є компенсацією власникові тимчасово вільних грошових коштів за їх використання протягом певного періоду часу. Власник розглядає різні варіанти вкладення коштів у підприємницьку діяльність, купівлю реальних активів, надання кредитів, придбання цінних паперів тощо. При виборі одного з напрямків вкладення інвестор прагне компенсувати втрачені можливості одержання прибутку, які передбачалися в інших варіантах. Щоб зацікавити вкладника у розміщенні грошей у банку і змусити його відмовитися від інших варіантів, позичальники мають компенсувати йому середній рівень дохідності в економіці даної країни в цілому. Цей рівень майже дорівнює реальним темпам економічного росту за визначений період часу. В такий спосіб визначається початкова, або основна, вартість позикових коштів, яка відбиває дійсне зростання, на противагу інфляційному росту цін на товари та послуги, і тому відома як реальна відсоткова ставка. За підрахунками економістів реальні темпи росту для стабільних економік перебувають у межах 2,5-5 %. Вищі темпи економічного росту можуть бути досягнуті деякими економіками на певних етапах розвитку, але періоди такого інтенсивного підйому, як правило, не тривалі.

Реальна відсоткова ставка для будь-яких вкладень – це ставка на майбутній період, і в момент інвестування вона не відома. Отже, розрахунки відсоткових ставок за депозитом ґрунтуються на оцінці чи прогнозі рівня реального економічного росту, який очікується на період вкладення коштів.

Розрахунки виконуються за формулою визначення майбутньої вартості грошей FV[4, 387]:

де PV – теперішня вартість інвестицій;

r – відсоткова ставка (річна, %);

п – кількість періодів вкладання коштів (роки).

Наступна проблема, з якою стикається інвестор, це втрата купівельної спроможності грошових коштів протягом періоду вкладення внаслідок інфляційних процесів. Якщо гроші після повернення будуть частково знецінюватися, то інвестор з кожним новим вкладенням одержуватиме дедалі меншу реальну суму коштів і зрештою їх втратить. Отже, у процесі визначення базової депозитної ставки необхідно враховувати також очікувані темпи інфляції. Втрата купівельної спроможності грошей стосується не лише основної суми інвестицій, а й відсоткових реальної ставки. Тому на очікувані темпи інфляції необхідно скоригувати як основну суму, так і виплати за реальною ставкою. Розрахунки виконують за попередньою формулою.

Рівень відсоткової ставки з урахуванням темпів економічного росту та інфляції називають номінальною безризиковою ставкою. Взаємозв'язок між номінальною і реальною відсотковими ставками та рівнем очікуваної інфляції відомий як ефект Фішера. Номінальна безризикова ставка визначається за формулою[4, 387]:

Вкладаючи в той чи інший банк, інвестор приймає на себе певний ризик, пов'язаний з імовірністю неповернення грошей. Рівень ризику неповернення коштів визначається статистичними методами і показує кількість вкладень, які не будуть вчасно (або взагалі) повернуті, в розрахунку на кожну сотню зароблених інвестицій. З огляду на ризик неповернення інвестор змушений підвищити вимоги до рівня дохідності тих вкладень, які повернуться вчасно і з виплатою відсотків, а також компенсувати втрати інфляційної премії та реальної ставки. Премія за ризик може включати компенсацію інших видів ризику, таких як зміни відсоткової ставки, ризик тривалості періоду інвестування і т. ін. Розрахунок базової ринкової ставки, з урахуванням реальних темпів економічного росту, інфляції та ризику, виконують за попередньою формулою, але при цьому під PV розуміють суму коштів, які будуть точно повернені в строк, тобто