обраних результуючих показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані діаграми, можна виділити ті основні показники, що найбільше впливають на даний вид (чи групу видів) банківської діяльності.
На третьому етапі визначаються критичні значення ключових параметрів. Найпростіше при цьому може бути розрахована критична точка чи точка беззбитковості, що показує мінімально припустимий обсяг послуг для покриття витрат банку.
Під час четвертого етапу аналізується (на підставі отриманих критичних значень ключових параметрів і факторів) чи впливають на них можливі шляхи підвищення ефективності й стабільності роботи банку, а отже, і шляху зниження ступеня ризику, що визначається одним з попередніх методів.
При управлінні ризиком на централізованому рівні центральний банк встановив норматив, що характеризує максимальний розмір ризику () на одного позичальника. Він розраховується за формулою
[9, 304]
де Р – розмір ризику банку (сукупна сума зобов'язань позичальника банку щодо кредитів, а також 90 % забалансових зобов'язань, виданих банком відносно до даного позичальника, що передбачають виплату в грошовій формі);
К – капітал банку.
При цьому із сукупної суми зобов'язань позичальника виключається заборгованість за позикою під заставу державних цінних паперів – 90 % від суми залишку, а також іншої заборгованості за позикою, оформлені заставними зобов'язаннями під матеріальні цінності, акції підприємств і банків – 40-70 % від суми залишку.
Максимально припустиме значення нормативу встановлено:
щодо комерційних банків, створених на базі спеціалізованих банків – 1,0;
щодо банків, створених протягом 1990-1991 років – 0,75;
щодо банків, організованих протягом 1988-1989 років – 0,5 [9, 305].
При цьому розмір ризику банку на одного позичальника не може перевищувати 10 % суми активів банку, а сума кредиту (наданого одному позичальнику) не повинна перевищувати суму власних коштів позичальника.
Попередня формула є абстрактною величиною, яка при виборі проекту не враховує безлічі об'єктивних факторів – політичного та економічного стану країни, інфляції, суперечливості законодавчих актів тощо.
Правилом класичної ринкової економіки вважається, що проекти, які припускають найбільш високий очікуваний прибуток, супроводжує також і найбільший ризик. При підготовці даних для аналізу фінансової заможності проекту принципово важливим є вибір розрахункової грошової одиниці.
У світовій практиці в цій якості виступає, як правило, «постійний долар» чи інша стабільна грошова одиниця таких країн як ФРН, Швейцарія, Франція, Японія, Великобританія.
Аналіз чутливості моделі. Аналіз чутливості моделі складається з таких кроків:
вибір основного ключового показника, тобто параметра, щодо якого і провадиться оцінка чутливості. Такими показниками можуть служити: внутрішня норма прибутковості – qв, або чистий приведений дохід – W;
вибір факторів (рівень інфляції, ступінь стану економіки тощо);
розрахунок значень ключового показника на різних етапах здійснення проекту: пошук, проектування, будівництво, монтаж і налагодження устаткування, процес повернення вкладених коштів [9, 305].
Сформована таким чином послідовність витрат і надходжень дає можливість визначити фінансові потоки для кожного моменту часу, тобто визначити показники ефективності.
Спочатку будуються діаграми, що відображають залежність обраних результуючих показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані діаграми, можна визначити «ключові» показники, які найбільше впливають на оцінку проекту.
Потім визначаються критичні (для проекту) значення ключових параметрів. Найпростіше може розраховуватись «точка беззбитковості», що виражає мінімально припустимий обсяг послуг, при якому проект не приносить прибутку, але й не виявляється збитковим.
Якщо проект фінансується за рахунок кредитів, то критичним значенням буде та мінімальна величина ставки, за якої проект не зможе погасити заборгованість. Надалі може бути отриманий варіант припустимих значень, у межах якого проект виявляється ефективним (щодо прибутковості) з фінансової й економічної точок зору.
Аналіз чутливості дозволяє фахівцям з проектного аналізу враховувати ризик і невизначеність. Якщо проект виявиться чутливим до зміни обсягу виробництва продукції проекту, то варто приділити більше уваги програмі навчання персоналу і менеджменту, а також іншим заходам для підвищення продуктивності.
Разом з тим аналіз чутливості має два серйозних недоліки. Він не є всеосяжним, тому що не розрахований для обліку всіх можливих обставин.
Крім того він не уточнює ймовірність здійснення альтернативних проектів.
Метод аналогій. При аналізі ризику нового проекту дуже корисними можуть виявитися дані про наслідки впливу несприятливих факторів ризику на інші проекти.
Суть методу використання аналогів полягає у тому, що при аналізі ступеня ризику визначеного напряму діяльності суб'єкта доцільно використовувати дані про розвиток таких самих аналогічних напрямів у минулому [9, 306].
Аналіз минулих факторів ризику здійснюється на підставі інформації, отриманої з різних джерел. Отримані в такий спосіб дані обробляються з метою виявлення залежностей між планованими результатами діяльності й обліком потенційних ризиків.
Доцільність використання цього методу полягає в тому, що якщо необхідно виявити ступінь ризику з будь-якого інноваційного напряму діяльності банку, коли відсутня сувора база для порівняння, краще знати минулий досвід, навіть якщо він не відповідає сучасним умовам.
При використанні методу аналогій слід дотримуватися певної обережності. Навіть у правильних випадках невдалого завершення проектів дуже важко створити передумови для майбутнього аналізу, тобто підготувати вичерпний і реалістичний набір можливих сценаріїв зривів проектів. Справа в тому, що для більшості негативних наслідків характерні певні особливості.
3.2. Методи управління кредитним ризиком
Способи (методи), які доцільно й необхідно застосувати з метою зниження ступеня кредитного ризику, можна поділити на зовнішні та внутрішні. Основні з них наведені на рис. 3.1.
Види кредитного ризику. Кредитні ризики поділяються на основні і супутні. Розрізняють такі види основного кредитного ризику:
зовнішній ризик, або ризик позичальника, обумовлений кредитоспроможністю позичальника;
внутрішній ризик, або ризик банку, що виникає із зовнішнього й обумовлений правильністю дій банку в процесі управління кредитним ризиком.
Супутні зовнішні ризики поділяються на:
ризик країни, обумовлений рівнем політичного й економічного розвитку в країні.
