пропонує щоквартальні індекси ризику для 50 країн, оціненим за 15 параметрами, кожний з яких має свою питому вагу, із загальною сумою 100. Кожне питання оцінюється за бально-відсотковою шкалою і має 5 варіантів відповідей – від 0 (неприйнятне) до 4. Чим вища кількість зібраних балів, тим нижчий кредитний ризик для певної країни. Перелік параметрів оцінки індексів ризику наведено у додатку до діючого Положення [9, 338].
Методи оцінювання галузевого ризику. До методів оцінювання галузевого ризику належать:
аналіз розвитку галузі;
аналіз кореляції галузі з економікою. Для функціонального аналізу умовно приймають поділ галузей на 3 типи:
стійкі галузі, що відрізняються високою стабільністю і мало піддаються впливу макроекономічної ситуації. Інвестиції в них відрізняються високою надійністю, низьким рівнем ризику, але в той же час досить високою прибутковістю. До них можна віднести виробництво товарів народного споживання та продовольства;
циклічні галузі, показники діяльності яких тісно пов'язані з тим, в якій фазі знаходиться рівень ділової активності, тому ризик і результативність інвестицій і кредитів, що належать до даної сфери, істотно залежать від стану ділової активності. До таких галузей традиційно відносять галузі конструкційних матеріалів, устаткування;
зростаючі галузі, що відрізняються високими темпами розвитку. Звичайно підприємства цих галузей прагнуть вкладати якнайбільше коштів у розвиток виробництва. Потенціал таких підприємств швидко росте. Вкладання коштів у цю сферу відрізняється високим ступенем ризику і в той же час потенційною можливістю одержати в короткий термін значний прибуток [9, 338-339].
Аналіз розвитку галузі. Вивчення ситуації в галузі за певний проміжок часу дозволяє виявити значні розбіжності між галузями і визначити, яка з них на сьогодні має найкращі результати за такими показниками:
обсяг реалізації;
прибуток;
чистий прибуток;
обсяг виробництва [9, 339].
Якщо зіставити обсяг реалізації, обсяг виробництва і чистий прибуток, можна помітити деякі відхилення за цими показниками, що характеризують основні види нестійкості галузі. При ухваленні рішення про кредитування підприємства даної галузі необхідно враховувати перелічені показники.
Аналіз кореляції галузі з економікою (Р-ризик). Окремим способом оцінювання галузевих ризиків є розрахунок Р-ризику – рівня коливань чи відхилень у результатах діяльності галузі щодо результатів діяльності ринку чи всієї економіки. Цей різновид ризику може бути визначений для кожної галузі. Даний процес вимагає доступу до великої і надійної бази даних, зібраної за певний період. Галузь з показником р, рівним одиниці, має коливання результатів, рівне ринковому, у той час як менш мінлива галузь покаже результат менше одиниці, а більш коливальна – більше одиниці. Чим більше показник, тим вище галузевий ризик.
Зазначений метод вимагає складних статистичних розрахунків і може лише частково застосовуватися в умовах швидко змінюваного зовнішнього середовища. Однак даний вид оцінки галузевого ризику є основним у сучасній світовій економіці.
При оцінюванні сукупного ризику варто застосовувати обидва методи, щоб виміряти і зменшити ризик, пов'язаний зі специфікою тієї чи іншої галузі.
Методи оцінювання внутрішнього ризику банку. У зв'язку з тим, що кредитному ризику піддаються різні за природою активи банку, оцінка кредитного ризику може бути комплексною, що включає всі активи, або частковою, яка оцінює безпосередньо кредитний портфель банку.
Оцінка ризику кредитного портфеля банку містить у собі:
класифікацію кредитного портфеля за ступенем ризику;
визначення класифікованої вартості кредитного портфеля;
визначення ступеня якості кредитного портфеля. Класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику здійснюється на підставі аналізу фінансового стану кожного позичальника і його кредитного портфеля [9, 340].
Класифіковану вартість кредитного портфеля визначаємо за формулою
Кркл = УКрі · rі, [9, 340]
де Кркл – обсяг кредиту;
УКрі · rі – ступінь ризику.
Ступінь ризику розраховуємо за формулою 100 – R,
де R – відсоток відрахувань у резерв, розрахований відповідно до класифікації НБУ.
Ступінь якості кредитного портфеля:
Кркач = Кркл / УКрі [9, 340]
Середній рівень ризику:
rср = 1 – Кркач [9, 340]
Крім визначення рівня ризику, розраховуються також різні коефіцієнти, що характеризують кредитну діяльність банку.
Реалізація заходів для мінімізації ризику. Заходи для мінімізації кредитного ризику поділяються на 3 групи (залежно від виду кредитного ризику).
Заходи для мінімізації ризику позичальника містять у собі аналіз кредитоспроможності позичальника.
Кредитоспроможність – наявність передумов для одержання кредиту і можливість його повернення.
Оцінка кредитоспроможності позичальника є найважливішою складовою управління кредитним ризиком.
Визначення кредитоспроможності позичальника можна розділити на 4 основних етапи:
аналіз цілі кредитування (розглядається з погляду реальності цілі, правильності розрахунку суми, терміну і передбачуваної відсоткової ставки);
визначення джерел погашення кредиту (розглядається з погляду реальності достатності);
аналіз інформації про позичальника, вид діяльності, конкуренто-спроможність, якість менеджменту, фінансовий стан, аналіз репутації, кредитної історії);
забезпечення кредиту (розглядається з погляду достатності, ліквідності, ризикованості) [9, 340-341].
Аналіз цілі кредитування і визначення джерел погашення кредиту практично зводиться до аналізу техніко-економічного обґрунтування кредиту (ТЕО).
Техніко-економічне обґрунтування кредиту – основний документ, що демонструє якість і рівень кредитної угоди позичальника. Техніко-економічне обґрунтування може бути виконане в будь-якій довільній формі, підписане керівником підприємства і головним бухгалтером.
Іноді від того, як і на якому рівні зроблене ТЕО, залежить, чи зможе банк оцінити позичальника і ступінь кредитного ризику. Тому ТЕО – дуже важливий документ, як для банку, так і для клієнта.
Аналіз інформації про позичальника. Аналізуються: вид діяльності, конкурентоспроможність, якість менеджменту, фінансовий стан; репутація, кредитна історія, обороти за рахунками.
Джерелами інформації про позичальника є: анкета позичальника, баланс, звіт про прибутки і збитки, аудиторський висновок, інформація із зовнішніх джерел (мас-медіа, НБУ та ін.), відомості, отримані від служби безпеки банку.
Основним фінансовим документом підприємства є баланс, що складається до певного строку (кінець кварталу, року) і показує структуру активів, зобов'язань, прибутку, збитків і капіталу компанії. На підставі даних балансу розраховуються показники, що характеризують
